У перші дні російського вторгнення 30-річний Іван з міста Стрий, разом із батьком і братом прийшли в ТЦК й попросилися в ЗСУ. Однак мобілізували тільки старшого брата — батькові було вже за 60, а Івана попросили зі службою почекати. Наступного року йому прийшла повістка. Чоловік пройшов вишкіл у навчальному центрі на Рівненщині, після чого його направили в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
Історію військового розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Іван на позивний "Фокс" служить у гірсько-штурмовій роті. Його теперішня посада — головний сержант взводу.
"У навчальному центрі я познайомився з Романом із Хмельниччини (позивний Слон), ми стали близькими друзями й обоє вирішили, що підемо в штурмовики. Тому під час розподілу попросилися в 128 ОГШБр, про яку багато чули. Після навчального центру ми пройшли дуже хороші тренування вже в бригаді, у тому числі з іноземними інструкторами", — розповідає боєць.
Після тренувань Фокс разом із товаришами почав виконувати складні бойові завдання, зокрема штурми позицій російської армії, зачистку і оборону.
"Звичайно, було страшно. Це відчуття завжди присутнє при бойових виходах. Бояться всі, і це нормально. Страх — один з основних інстинктів для самозбереження. Той, хто не боїться, довго не живе. Але страх треба перемагати, особливо, коли ти відповідальний не тільки за себе, а й за своїх товаришів. Я виходив на завдання як командир відділення, і найбільші переживання були за людей. З кожним треба поговорити, пояснити бойове завдання, показати маршрути, вислухати питання, допомогти, стати опорою", — каже "Фокс".
За словами Івана, найскладніші та найжорсткіші бої він пройшов у Роботиному.
"Спочатку ми штурмували й зачищали ворожі траншеї, а далі мали закріпитися й тримати оборону. Росіяни відійшли на сусідню позицію метрів за 70 від нас і звідти намагалися повернути втрачене. Проти нас стояли різні бійці — профі, зеки. Ми косимо їх, а вони все одно пруть. Деякі були під дією якихось препаратів", — розповідає військовий.
Іван каже, що росіяни інколи могли йти в наступ, обходячи лісосмуги, в повен зріст із мінімальним спорядженням. Так, під час оборони захоплених російських позицій "Фокс" із товаришами взяли полоненого.
"Аеророзвідники повідомили, що недалеко ходить росіянин без автомата, і ми вирішили його взяти. Той навіть не чинив опір, почав пояснювати, що шукав тіло командира, щоб забрати рацію. Сам років 40, із російської глибинки. При обшуку я знайшов у кишені ніж. Ми передали його в тил", — додає Іван.
Під час боїв "Фокс" кілька разів отримав поранення — в спину, плече і голову.
"Найнебезпечніше поранення було в голову, скоріше за все – від мінометної міни. Один осколок влучив у шолом, а другий (розміром як великий палець) залетів під шолом, черконув голову й застряг у шоломі з внутрішнього боку. Можна сказати, що мені дуже пощастило. Коли мене привезли в стабпункт і зняли шолом, усе було в крові, хоча гарячий шматок металу припік рану, тому кров не йшла інтенсивно. Я зберіг той осколок, хотів навіть переплавити його на якусь символічну прикрасу", — згадує боєць.
Чимало товаришів "Фокса" загинули в боях. Останнім часом його підрозділ тримає оборону на Запорізькому напрямку.
"Ми довго перебуваємо в обмеженому просторі й під постійною небезпекою. Час від часу я бесідую зі своїми бійцями – розпитую про мирне життя, родичів, захоплення… Треба, щоб людина виговорилася, тоді їй стає трохи легше. Коли є можливість, займаюся легкою фізкультурою, виконую вправи з броніком, щоб м’язи не атрофувалися", — каже військовий.
Під час відпусток і реабілітації після поранення, "Фокс" кілька разів побував дома. Бачив здорових чоловіків, котрі не хочуть іти в ЗСУ й ховаються.
"Один із таких мій сусід. Зустрів його якось, він почав розпитувати, коли все це закінчиться. Я відповів, що без його участі війна не закінчиться. І дав пораду навчити поводженню зі зброєю своїх дітей. Бо якщо не хоче воювати він, то доведеться їм", — зауважив Іван.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok
