Покровськ, Запоріжжя, Херсон, Суми, Лиман і багато інших прифронтових міст побачив на власні очі ужгородець Костянтин Черкай під час повномасштабної війни. Чоловік у складі волонтерської команди українського письменника Андрія Любки допомагає доставляти автомобілі, які купують за донати, військовим на фронт.
Волонтер Костянтин Черкай два з половиною роки возить автомобілі для військових на фронт.
Розказує з чого все почалося: "Перший раз 7 квітня 2022-го року я випадково відгукнувся на оголошення перегнати машину для фонду Притули "Пекельні тачки". Це була поїздка до Києва. Тоді це сприймалося, як героїзм: я сам до Києва, за кермом, далеко. Я роблю корисну справу. Це зараз уже буденно. Зараз до Києва — це як до Радванки доїхати (Радванка — мікрорайон Ужгорода — ред.)".

Пізніше Костянтин приєднався до команди закарпатського письменника та волонтера Андрія Любки, який купує за донати автомобілі для військових і возить їх на фронт. Станом на 24 грудня Андрій Любка купив 327 автомобілів.
"Я чув про його команду і оскільки мав досвід волонтерських поїздок, а з "Пекельними тачками" стало менше роботи, бо їх стали возити автовозами, то я сам напросився до Андрія. Кажу: "Андрію, тобі водії потрібні?" Він каже: "Потрібні". Отак усе і почалося", — розповідає Костянтин Черкай.
З понад півсотні волонтерських поїздок, які організував Андрій Любка із машинами на фронт, Костянтин побував точно у 20-ти. Далі, каже, збився з ліку.

"За ці два з половиною роки, що я їжджу на схід, я наїздив майже в два рази більше, ніж за все життя до цього був за кермом. І на чужих машинах їздив значно більше, ніж на своїй", — додає волонтер.
Найважче у дорозі, каже Костянтин, боротися зі сном. Ділиться своїм методом: "В дорозі виходить до 10-15-ти кав. Я каву люблю. Але, звісно, вдома у такій кількості не п’ю. Але це хороший рецепт боротьби зі сном".
Праворульні, на механіці, з коробкою "автомат" — на фронт доводиться возити різні автомобілі, каже волонтер.

"Покровськ, Оріхів, Костянтинівка, Лиман, деокуповані території: Ізюм, Херсон. Я був у Херсоні, коли підірвали Каховську ГЕС і вулиці були залиті водою. Ми стояли на пагорбі і дивилися, що вулиці і перехрестя залиті водою. Нас ближче не пускали. Я можу розповісти історію, коли було найбільш лячно. Це було десь біля Покровська. Ми їхали і назустріч вилетів гелікоптер. Він завис над дорогою, куди ми їдемо і погойдується в повітрі. А ти не знаєш чий він: український чи ні. До лінії фронту недалеко. Але коли під’їхали ближче, я побачив на ньому синьо-жовтий прапор, то там така радість була", — згадує Костянтин Черкай.
Перші поїздки на фронт Костянтин Черкай називає "туристичними", коли було цікаво подивитися на все своїми очима. Зараз, каже, возить волонтерські автівки на фронт із почуття обов’язку.

"Я не на фронті, то мушу щось робити для фронту. Буває таке: "Навіщо воно мені потрібно? Кинути б усе. Втомився". Але заради тих моментів, коли ти віддаєш ключі бійцю і він тебе обнімає і дякує, ти розумієш, що це треба. Він каже: "Хлопці, ви робите дуже важливу справу!" Заради цього і їжджу", — зазначає Костянтин Черкай.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok