Василь (Вовк) — військовослужбовець 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Буковини, йому 37 років. 1 березня 2022 року він добровільно пішов у військкомат і отримав направлення в одну з бойових бригад.
Проте коли у військовій частині дізналися, що той не проходив строкової служби, Василя повернули назад. Після цього боєць домігся у військкоматі нового направлення, поїхав на Закарпаття та став військовослужбовцем 128-ї бригади.
Історію військового розповіли на Facebook-сторінці бригади.
За словами Василя, він цілеспрямовано долучився до лав Збройних сил, аби захищати свою країну.
"Спочатку я служив у артилерійській батареї, був номером обслуги. Ми постійно виїздили на бойові позиції й вели вогонь по росіянах. Однак потім почалася реорганізація, в бригаді створили підрозділ безпілотників, і мене перевели на посаду оператора БПЛА. Я пройшов навчання в Києві, швидко освоїв нову спеціальність і почав працювати. Мій безпілотник — дрон зі скидами, і ми з товаришами маємо дуже багато вдалих вильотів — знищуємо російську піхоту, бліндажі та інші укриття, склади з боєприпасами, мінометні та гарматні розрахунки. Раніше працювати було легше, практично кожен виліт був результативним. Однак із часом росіяни навчилися протидіяти дронам — мають потужний РЕБ Радіоелектронна боротьба., намагаються збивати наші "пташки" з різної зброї. Однак ми працюємо далі, попри те, що росіяни з усіх сил шукають точку вильоту і не шкодують боєприпасів", — поділився військовослужбовець.
Чоловік каже: пішов воювати насамперед за свою родину та державу.
"А що, треба було чекати, щоб "русскій мір" дійшов до Львова чи Чернівців? Якби ми не зупинили росіян тут, вони б дійшли. Ми знаємо, хто це такі, вони заходили до нас у 1940-му, а потім у 1944-му році. Рідні розповідали про післявоєнні голодні роки й те, як росіяни завозили в школу якусь допомогу й казали: "Бандерівським дітям не положено", — розповів чоловік.
Кілька разів Василь їздив додому у відпустку, бачив цивільних чоловіків, котрі не хочуть йти воювати. Проте військовий ставиться до них байдуже.
"Зі мною служив Рома (Цитрус) з Ужгорода, молодий, але дуже тямущий хлопець, котрий на жаль, загинув у травні 2024 року. Він казав про таких людей: "Мені так на них все одно, як і їм на мене". І я з ним згоден. Час від часу спілкуюся зі своїми цивільними друзями. Один нещодавно дзвонив із-за кордону, скаржився, що важко, бо зарплата вже не та, інші проблеми. А потім питає: "Як ти?". А я відповідаю: "У мене все чудово. Дуже класний колектив, хороші командири. Після бойових виїздів можу нормально відпочити. Якщо тобі там не подобається, то приїжджай сюди, тут і робота знайдеться, і зарплата хороша", — сказав боєць.
Вдома на Буковині Василя чекають дружина й двоє синів.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp
