3 листопада 2023 року у прифронтовому населеному пункті в Запорізькій області російська ракета поцілила по скупченню військових 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, яких зібрали та вишикували для урочистостей до Дня ракетних військ та артилерії.
Тоді загинули 19 військових. Серед них — Сергій Кузнєв та Дмитро Мілютін із Закарпаття. Журналісти Суспільного поспілкувалися з родичами та друзями захисників.
Сергій Кузнєв
Сергій Кузнєв — військовий 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. У 2014 році він поїхав у зону АТО захищати Україну від російських військових. Брав участь у боях під Дебальцевим. Після демобілізації долучився до команди Міністерства у справах ветеранів України.
Дочка Сергія Кузнєва Анна розповіла: "Тато був військовослужбовцем за спеціальністю, він навчався на офіцера в Одеському інституті сухопутних військ. І у 1990-х роках його перевели на Закарпаття служити. У 2008 році по скороченню його звільнили і він залишився без роботи. Далі він шукав інші способи заробити, шукав іншу роботу і так вийшло, що він почав займатися дистрибьюторством і був приватним підприємцем. У 2014-2015 році він ще служив, він був призваним військовим. А з 2015 року, якщо не помиляюся, він демобілізувався і повернувся у таке "нормальне життя". Він почав займатися державною службою, він пішов у Міністерство ветеранів".
За словами Анни, згодом Сергій Кузнєв почав працювати над проєктом "НадКарпаття".
"Він був одним з організаторів проєкту "Україна — Норвегія", де військовослужбовці та члени їхніх сімей могли проходити адаптацію після війни. Саме через цей проєкт він почав свою власну справу — проєкт "НадКарпаття", де він знімав з висоти пташиного польоту Ужгород та інші міста Закарпаття. Він робив відео і фотозйомки різних красивих місць Закарпаття, показував його красу, робив відео на YouTube", — розповіла Анна Кузнєва.
На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сергій Кузнєв знову став на захист Батьківщини.
Дочка військового розповіла: "Він був у Житомирській області — це десь середина 2022 року, потім їх відправили на Херсон, восени 2022 року вони визволяли Херсон. Узимку 2022-2023 року вони були в Бахмуті. З 2023 року його перевели на Запорізький напрямок, де він і загинув, на жаль. У нас є тільки єдина татова нагорода — це Орден Богдана Хмельницького III ступеня, якщо не помиляюся".
Анна каже: під час служби тато їй допомагав з навчанням.
"Узимку 2023 року так вийшло, що я потрапила на міжнародний обмін. Я мала їхати в Ригу. Тоді була сесія, вона була онлайн. Мені потрібно було закрити один предмет, тобто здати домашнє завдання онлайн. На жаль, коли я була на кордоні, в мене не було інтернету, а мені дуже потрібно було це здати. Я просила маму, а мама не могла цього зробити. Я пам’ятаю, як тато мені робив цю "домашку", він знав пароль від моєї електронної пошти, він це все робив для мене. Тепер, коли я це все згадую – той момент, коли він мені відправляв цю "домашку", а я складаю той пазл, що він був на війні, то в мене не вкладається в голові той факт, як він мені "закривав" той бухгалтерський облік", — згадує Анна.
До роковин загибелі Сергія Кузнєва його родичі перевидали календар на 2025 рік. Він має таке ж наповнення, як календар за 2022 рік, над яким працював Сергій Кузнєв.
Дмитро Мілютін
"Про смерть чоловіка мені дали знати за 17 хвилин після смерті. Старший син навчається у Львові в університеті, то його вдома не було, а молодший був у школі. Дітям я сказала десь через дві години. Я не повірила. Дімі я не могла зателефонувати. Я не могла. Я почала писати. Він не відповідав. І я йому телефонувала", — розповіла дружина військового 128-ї бригади Дмитра Мілютіна Олеся.
Дмитро Мілютін з міста Виноградів, як і Сергій Кузнєв, загинув 3 листопада 2023 року у прифронтовому селі на Запоріжжі.
Його двоюрідна сестра Наталія розповіла: "Так сталося, що війна розділила нас. На початку війни у 2014 році я його знайшла і весь час молилася за нього. А вже коли розпочалася повномасштабна війна, ми почали тісно спілкуватися, переписувалися в основному, тому що такого зв’язку не могли підтримувати. Я мріяла, що після перемоги ми обов’язково зустрінемось. Я ніколи в житті не думала, що він загине. Я вірила в нього, як в Бога, тому що він хороший і хоробрий, розумний воїн нашої держави. Мені дуже боляче, дуже боляче. Це для мене дуже велика втрата".
Дмитро Мілютін був родом з Автономної Республіки Крим. Через службу його перевели на Закарпаття.
"Ми познайомилися у 2003 році, він був кадровий військовий. Звільнився. Працював і в таксі, і трохи приватним підприємцем, і трохи в школі. Служив з 2014 року. Потім демобілізувався. Дебальцеве, вихід 18 лютого він вважав своїм другим днем народження. Він прийшов, ми відкрили перший наш бізнес — це був мінімаркет. Він дуже хотів завжди мати власний бізнес. Згодом ми відкрили другий магазин – то був вже магазин одягу. Почалася війна і він самостійно пішов", — розповіла дружина військового.
Олеся Мілютіна каже: її підтримують діти. З Дмитром мають двох синів.
"Коли чоловік у вересні був вдома, молодший попросився його провести. Тоді чоловік йому сказав: "Ти за старшого, ти маєш маму підтримувати". Менший мене дуже підтримував. Певний період часу я на чоловіка злилася, що він на дитину поклав досить велику відповідальність. Пам'ять живе в наших серцях, він завжди буде з нами. Такого, як він, більше не буде. Це — найкраще, що сталося зі мною в моєму житті. Пам'ять буде жити в наших дітях. У нас безмежно хороші діти", — розповіла Олеся Мілютіна
Також Олеся дружить з дружиною Сергія Кузнєва — Наталією: "Ми познайомилися 4 листопада 2023 року, на другий день після загибелі чоловіків. Ми спілкуємося, ми їздимо одна до одної. Я можу зібратися й поїхати на каву в Ужгород до Наталі. Я так знімаю стрес".
У пам'ять про чоловіка Олеся з їхніх обручок зробила прикраси.
Книга Дмитра Мілютіна
"Ніхто не повинен це бачити" — книгу з такою назвою видали до роковин загибелі Дмитра Мілютіна. Це книжка про війну, про АТО. Тексти писав Дмитро Мілютін.
"Почала писатися у 2017 році. Це рукописи спочатку. Він помалі писав, приходили спогади — і він її писав. Хотів видати, але потім почалася війна і він сказав, що книга доповниться і так будемо видавати. Книгу видав капелан Іван Ісайович, тому що я збиралася, я кілька разів збиралася і не могла. Отець Іван нас вінчав 20 років тому, Отець Іван впродовж Дімової служби йшов поряд, підтримував його і зараз підтримує мене", — каже Олеся Мілютіна.
Військовий капелан та волонтер Іван Ісайович розповів: "Про книжку знав, він зі мною ділився, як і ділився тим, що відчутно було, що він знає, що загине. У книжці є такий вислів, що він відчував і щось йому так підказувало: "не переживай, то буде не боляче". Так і сталося. Я забирав його речі. Я забирав його речі й там був один пакет для мене, це були якраз ці рукописи, я зрозумів, я знав, що він про них говорив, що їх треба дати до життя".
Допомогли видати книгу студенти.
"Я попросив гарну команду студентів з УКУУкраїнський католицький університет. Вони вичитали все, вони увімкнули свою фантазію від шрифту і до всього. Вони просто дали їй життя. Усе, що він описує (треба читати повністю), він не хоче, щоб це бачили його діти. Основне — щоб про це ніхто не знав, щоб її ніхто не бачив, щоб вона нікого не застала.
6 листопада працівники ДБР зареєстрували кримінальне провадження за фактом загибелі військових та мирних жителів під час обстрілу населеного пункту в Запорізькій області. Суспільне звернулося за коментарем до ДБР. Наразі чекаємо відповідь.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp
