"Тут важко, але я розумію, що треба виконувати свою роботу". Історія військового 128-ї Закарпатської бригади Андрія

"Тут важко, але я розумію, що треба виконувати свою роботу". Історія військового 128-ї Закарпатської бригади Андрія

Військовий 128-ї Закарпатської бригади Андрій з позивним "Челентано"
Військовий 128 бригади Андрій "Челентано". Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook

Андрій з позивним "Челентано" — сержант артилерійського підрозділу 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Дніпропетровщини. У 2014 – 2015 роках військовий служив як мобілізований у зоні АТО, а потім ще 2,5 роки — на контракті.

На початку повномасштабного вторгнення Росії чоловік був в Угорщині на заробітках. Через декілька днів він перетнув угорсько-український кордон і пішов у військкомат. Так і потрапив у 128-му Закарпатську бригаду.

Історію військовослужбовця розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.

"У мене навіть думки не було залишатися за кордоном. Мене так виховали, навчали. Є такі поняття, як совість та обов’язок. Абсолютна більшість моїх товаришів, із котрими ми служили в АТО й ООС, так само пішли в ЗСУ в перші дні повномасштабної війни. Практично всі", — каже сержант.

У перші тижні війни Андрій із декількома побратимами потрапили під потужний російський обстріл із використанням "КраснополяКерований артилерійський боєприпас із лазерним наведенням.".

"Ми вважаємо ту дату другим днем народження. Росіяни вирахували нашу позицію, але мене врятувала інтуїція. Почувши російський вихід, я стрибнув у бліндаж, і четверо товаришів, побачивши це, теж скотилися за мною. Бліндаж одразу накрила груда глини й пилюки від вибуху. Вичекавши кілька секунд, ми перебігли в інше укриття. А далі в бліндаж було ще вісім прильотів, які повністю зруйнували його. Якби хоч хтось залишився всередині, не вцілів би. Пізніше ми виявили на місці обстрілу залишки крильчатки й мікросхем, так і з’ясували, що це був "Краснополь" — дуже дорогий і високоточний 152-міліметровий артилерійський снаряд", — розповів військовий.

Зараз чоловік служить в артилерійській розвідці. Його спостережний пункт знаходиться за 2 кілометри від російських позицій. Місцевість постійно обстрілюють з артилерії, мінометів, танків, туди прилітають російські FPV-дрони.

"Це повністю зруйноване бойовими діями село, жодної вцілілої хати. Немає ні електроенергії, ні води, ні газу. Вулицями бродять покинуті ще на початку війни свійські тварини. Тварини живуть самі по собі вже понад два роки. Апокаліптична картина. Періодично в сіру частину доби нам привозять на спеціальну точку продукти, спорядження, пальне для генератора, які ми переносимо вручну, щоб не демаскувати позицію. Коли нас заміняють на день-два, і ми можемо виїхати в "людські" умови, щоб хоча б нормально помитися, вважаємо це за свято. Найдовше без виїзду пробули на позиції 35 діб. Звичайно, важко, і психологічно, і фізично. Але я розумію, що потрібно виконувати свою роботу, а замінити нас поки ніким. Був період, коли розболілися зуби, тому довелося сидіти на знеболювальних і довго чекати нагоди, щоб поїхати в "цивілізацію" до стоматолога", — поділився Андрій.

Ще у 2018 році сержант вступив на заочне відділення інженерно-металургійного вишу й нещодавно захистив дипломну роботу. Коли була можливість, спілкувався зі своїм науковим керівником прямо з бойових позицій через "Старлінк". Після війни боєць, можливо, повернеться до своєї цивільної спеціальності. Вдома, на Дніпропетровщині, його чекають рідні — дружина, донька, мама.

"Я з цих країв, де зараз іде війна, але не поділяю Україну на західну, східну, південну. Росіяни намагаються знищити нас як націю, але ми маємо дуже давню історію і вміємо відстоювати свободу. Особисто я воюю за свою країну, а для кожного українця Україна починається у першу чергу з рідних людей", — підсумував військовослужбовець.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads

На початок