"Тут непросто, але треба воювати — іншого вибору немає". Історія військовослужбовця 128 Закарпатської бригади Михайла

"Тут непросто, але треба воювати — іншого вибору немає". Історія військовослужбовця 128 Закарпатської бригади Михайла

"Тут непросто, але треба воювати — іншого вибору немає". Історія військовослужбовця 128 Закарпатської бригади Михайла
. Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook

Михайло з позивним "Бригадир" — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Вінниччини. Військовий вже вдруге служить в 128-й бригаді: у 2014–2015 роках був командиром взводу водіїв. Після демобілізації повернувся додому й продовжив працювати комбайнером на фермерському господарстві. Задовго до війни Михайло керував тракторною бригадою.

Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.

Михайло каже: як тільки почалося повномасштабне вторгнення Росії, він відвіз внуків у безпечне місце й одразу пішов у військкомат.

Чоловік служить водієм — доставляє хлопцям на вогневі позиції боєприпаси, спорядження, колоди для будівництва укріплень, харчі. Їздить на передові позиції перед світанком або в сутінках, бо так менша ймовірність, що побачать росіяни.

"У мене легендарна машина — радянський "ГАЗ-69", випущений у 1968 році. Вона старша за мене, хоча мені вже 52. На початку повномасштабної війни цього "козлика" для мене купила донька. Він модернізований — має дизельний двигун від "Volkswagen" й 5-ступінчату механічну коробку від "BMW". З одного боку машина морально застаріла, але з іншого — в неї високий кліренс, тому вона проїжджає й там, де сучасні позашляховики сідають на вісь. Завантажую 20–30 снарядів і вперед. На ній набагато краще, ніж на "КрАЗі" чи "Уралі", тому що великі вантажівки відразу накривають вогнем. На моєму "козлику" теж небезпечно, за будь-якою машиною полюють російські FPV-дрони. Та й артилерійські прильоти часто — снаряди й міни, бувало, вибухали за 100–200 метрів", — розповів Михайло.

Бригадир їздить на бойові позиції сам, бо вважає, що чим менше людей, тим менший ризик. А від російських дронів має в машині портативний "РЕБ".

"Бійці на позиціях радіють, коли бачать мене. Кажуть: "О, справжній водій приїхав — привезе все, що треба!". Якщо мене просять купити сигарети чи щось інше, обов’язково привезу. Хлопці задоволені, а я стараюся", — каже військовий.

Після війни Михайло повернеться додому й продовжить працювати на фермерському господарстві.

"Тут непросто, але треба воювати — іншого вибору немає. А потім знову сяду за комбайн. У нас хороша американська техніка, комбайн по GPS їздить. Усе молотить — кукурудзу, сонях, ячмінь. Повернемося до мирної праці, будемо вирощувати сільськогосподарську продукцію", додав Бригадир.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads

На початок