Перейти до основного змісту
"Це був командир, за яким хотілося йти". Історія про військового 128-ї Закарпатської бригади Вадима

"Це був командир, за яким хотілося йти". Історія про військового 128-ї Закарпатської бригади Вадима

"Це був командир, за яким хотілося йти". Історія про військового 128-ї Закарпатської бригади Вадима
. Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook

Вадим Одуд був одним із наймолодших командирів ЗСУ. Чоловік народився на Житомирщині. У його родині не було військових, але він із дитинства вирішив, що буде служити в армії або якомусь спецпідрозділі.

Вадим вступив у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного вже після початку російської агресії, тобто точно знав, що буде воювати. Після академії військовий почав службу в 15-му батальйоні 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, пройшов кілька ротацій у зоні АТО.

Історію Вадима Одуда розповіли на сайті Закарпатського легіону.

З перших днів війни 15-й батальйон воював у найгарячіших точках, і Вадим, як командир роти, завжди був на передніх позиціях.

"Командно-спостережний пункт (КСП) роти Маестро завжди ставив дуже близько до передової, іноді це було всього за кілька сотень метрів. Це дуже небезпечно. Але Вадим не зважав на небезпеку, для нього головне ефективно керувати боєм й швидко здійснити необхідний маневр. У перші дні війни на Луганщині, коли розвідка доповіла, що в наш бік рухається величезна танкова колона росіян і необхідно відходити, щоб не потрапити в оточення, з’ясувалося, що троє бійців залишилося на бойовій позиції. Їх не встигли вивести. То Маестро сам заскочив у машину, поїхав за ними й вивіз, хоча позиції вже крили й міномети, і кулемети, й танки", — розповідає близький друг Вадима офіцер штурмового підрозділу Василь на позивний Петрович.

Вадим добре орієнтувався у сучасних методах ведення війни. Він прекрасно розумів, яку величезну роль відіграє в ній аеророзвідка, тому навчився управляти дронами, особисто слідкував за оперативною обстановкою й коригував вогонь приданої артилерії чи мінометів.

Навесні 2022 року батальйон перекинули на Донеччину, де росіяни намагалися прорвати оборону. До лінії окопів, які тримав Маестро, під прикриттям щільного артилерійського вогню впритул підійшли російські військові, де зав’язався стрілецький бій. Один із командирів взводів отримав поранення, тому Маестро зайняв його місце, а як тільки росіян відкинули, Вадим запросив артилерійський вогонь і коригував його точність. Одразу після артилерійського удару Маестро заскочив у БМП на місце навідника гармати, наказав механіку висунутися на вогневу позицію і знищив із гармати відділення ворога.

"Вадим умів стріляти з багатьох видів зброї. І навіть коли нам траплялася трофейна, швидко розбирався в ній і за необхідності одразу відкривав вогонь. У серпні 2022 року на Донеччині підрозділ Маестро отримав наказ відбити позиції, втрачені сусідньою військовою частиною. Командир роти провів дроном аеророзвідку, дав дані артилерії й особисто коригував її вогонь. Завдяки цьому вдалося знищити сім танків, шість броньованих автомобілів "Тигр", близько десятка БМП і БТР, а також склад боєприпасів. Після артпідготовки Маестро повів своїх бійців на штурм і відбив територію", — пригадує Василь.

Кожну наступальну операцію Вадим планував до найменших дрібниць із використанням "Кропиви" (спеціальної програми для орієнтування на місцевості), а потім доводив до підлеглих, включно із сержантами. Таким чином, досягалася ідеальна взаємодія між різними підрозділами. Під час штурмів комбат завжди був на передніх позиціях.

"Комбат завжди був у передніх лавах. Ми тільки встигли частково відбити посадку, ще не всі росіяни втекли, а він залітає на машині й показує напрямок наступної атаки. Рвемо через поле, беремо наступну посадку, а Маестро вже керує суміжним підрозділом по сусідству. Я не знаю, чи багато таких комбатів у ЗСУ. Під час тих штурмів ми брали дуже багато полонених. Маестро спілкувався з ними, але коротко. Питав, який підрозділ, де позиції, яка зброя й техніка, і завжди казав, щоб з полоненими поводилися нормально", — додає сержант Хотабич.

12 листопада Вадим виїхав перевірити маршрут для переміщення батальйону й заодно по можливості відшукати тіла загиблих під час останніх штурмів бійців. Його автомобіль наїхав на міну й підірвався. Товариші намагалися врятувати командира, але, на жаль, отримані рани виявилися несумісними з життям.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads

Топ дня
Вибір редакції
На початок