Перейти до основного змісту
"Бути зараз тут — мій громадянський обов’язок!" Історії закарпатських військових 128-ї бригади

"Бути зараз тут — мій громадянський обов’язок!" Історії закарпатських військових 128-ї бригади

"Бути зараз тут — мій громадянський обов’язок!" Історії закарпатських військових 128-ї бригади
. Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook

Полковник Микола Бондарук, позивний "Кельт", та майстер-сержант Ярослав Мельник, позивний "Чорний" — воїни-миротворці, котрі зараз перебувають у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Військові брали участь у миротворчих місіях. Їх історії розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.

Історія полковника Микола Бондарчука

Полковник Микола Бондарук на позивний "Кельт" брав участь у двох миротворчих місіях: у Лівані у 2000 році та в Іраку у 2004 році.

За словами військового, головне завдання миротворчої місії — розмінування, а також запобігання конфліктам і підтримка миру.

"Ліван перебував у давньому конфлікті з Ізраїлем, а прикордонна територія між двома державами завдовжки 200 кілометрів і в глибину до 10 кілометрів була замінована. Наша ротація виявилася найпершою, тому ми жили в польових умовах. Поряд із нами стояв контингент із Фіджі. Клімат у Лівані спекотний, а градусу додавали постійні сутички між ліванцями й ізраїльтянами, в тому числі із застосуванням вогнепальної зброї. Наша ротація загалом пройшла спокійно, а далі було по-різному", — розповідає військовий.

Чоловік каже, що в Іраку — зовсім інша ситуація. Український контингент направили туди після повалення режиму Саддама Хусейна, однак війна фактично не закінчилася, а перейшла в партизанську стадію.

"Кожен ранок починався з виїздів саперів на розмінування маршрутів нашого підрозділу, який охороняв мости, будівлі, місця водозабору. А вночі іракці їх знову мінували. Перша наша втрата — загибель офіцера — сталася в місці забору води, де іракці встановили міну. Наш табір щоночі обстрілювали реактивними снарядами. Під час одного обстрілу мене поранило — снаряд вибухнув поруч, і якби не бронежилет, ми б зараз не розмовляли", — розповідає полковник.

Чоловік пригадує: "Одного разу нас відправили на бойове завдання — охороняти залишки складу боєприпасів іракської армії. Ми мали бути там 3 — 4 дні, тому взяли відповідну кількість провізії. Але склад взяли в облогу іракські партизани. Нас постійно обстрілювали, навіть готували штурм. У підсумку ми затрималися на два тижні, а нестачу продуктів компенсували полюванням на зайців. З облоги вдалося вийти цілими й неушкодженими, але загалом під час місії у нас було немало втрат".

Полковник Микола Боднарук у перший же день повномасштабного вторгнення Росії вступив до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, хоча через інвалідність, яку отримав через поранення в Іраку, не підпадав під мобілізацію.

"Миротворчість — це почесна місія, а зараз я захищаю свою батьківщину. Ні Ліван, ні Ірак, за масштабами бойових дій, не можуть зрівнятися із тим, що відбувається зараз в Україні. Але бути зараз тут — мій громадянський обов’язок!" — каже військовий.

Історія Ярослава Мельника

Майстер-сержант Ярослав Мельник на позивний "Чорний" брав участь у чотирьох миротворчих місіях: в Іраку у 2004 році та у Косові — у 2006, 2011 та 2013 роках.

Чоловік пригадує, що перед першою місією пройшов тримісячну підготовку, після якої вилетів у Ірак. Їх контингент охороняв бази, мости, супроводжував колони й зачищав місцевість.

"Іракські партизани обстрілювали нас, але не так інтенсивно, як американців. Як правило, під’їжджали на пікапах Mitsubishi L-200, відкривали вогонь із встановлених у кузові мінометів, НУРСів (некерованих авіаційних ракет), реактивних снарядів і швидко тікали. Відкритих бойових зіткнень ми не мали, але втрати все-таки були внаслідок підривів на фугасах чи мінах", — розповідає військовий.

Наступного року після повернення з Іраку Ярославу Мельнику запропонували ротацію в Косово. Підготовка перед відправкою тривала пів року, тобто вдвічі більше, ніж перед Іраком.

"Усі три ротації в Косово наш підрозділ патрулював місцевість, супроводжував вантажі, слідкував за порядком на лінії розмежування між Республікою Косово та Сербією. Одного разу серби заблокували в горах польський контингент, то ми на гелікоптерах доставляли полякам провізію з боєкомплектом і самі залишалися для посилення. Іноді доводилося створювати транспортні коридори для доставки вантажів у зону конфліктів. Ми багато чого навчилися там, бо постійно співпрацювали з різними арміями країн НАТО. І хочу сказати, що український контингент показав себе з найкращого боку. Головне, що за всі ротації в нашому підрозділі не було жодних втрат", — пригадує сержант.

Третя ротація сержанта Мельника у Косово закінчилася в квітні 2014, коли в Україні якраз почалася війна — росіяни загарбали Крим і вели бойові дії на Донбасі.

"Албанці перед тим ставилися до нас насторожено, з недовірою, а серби — дуже добре, бо вважали нас вихідцями з СРСР, близькими до росіян. Але як тільки почалася війна в Україні — усе змінилося. Серби припинили будь-які контакти, зате албанці стали сприймати українців як своїх братів. Якщо наш автомобіль міг загрузнути десь на ґрунтовій дорозі, албанці не тільки відправляли трактор, але й пропонували їжу", — розповідає чоловік.

Військовий каже: "Участь у миротворчих місіях — це дуже цінний досвід, який згодився нам у теперішній війні. У 2014 році, на початковій стадії війни, всі миротворці показали себе дуже достойно. Нас брали в оточення, а ми виходили без втрат і допомагали витягнути інші підрозділи ЗСУ. Робили рейди й зачистки населених пунктів, а втрати мали тільки від артилерійських обстрілів. Ми й зараз продовжуємо воювати, бити ворога, що вторгся на нашу землю".

Під час виконання міжнародних миротворчих місій полковник Микола Бондарук та майстер-сержант Ярослав Мельник отримали чимало відзнак і нагород. Уже під час повномасштабної війни з Росією обидва військовослужбовці відзначені державними нагородами України.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram

Топ дня
Вибір редакції
На початок