Ігор на позивний "Гід" — аеророзвідник 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Родом військовий з Мукачева. До повномасштабного вторгнення чоловік займався туризмом та не мав жодного військового досвіду. У перші дні війни пішов у військкомат та став на захист України. Його історію розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.
Ігор розповідає, що до повномасштабного вторгнення активно займався туризмом. Чоловік організовував походи у гори, термальні басейни, фестивалі та дегустації.
"Ця робота мені дуже подобається, саме через неї маю позивний "Гід". До вторгнення Росії я не мав жодного військового досвіду, але в перші ж дні війни ми з товаришем Романом Жуком пішли у військкомат. Тоді для нас усе було просто й зрозуміло – або намагаємося допомогти своїй країні, або ховаємося чи тікаємо. Другий варіант не для нас. Роман теж захоплювався туризмом, ми були колегами в цивільному житті, стали колегами в ЗСУ. На жаль, він загинув рік тому", — пригадує військовий.
Ігор займається аеророзвідкою. Його головне завдання полягає у моніторингу ситуації на певній ділянці, виявленні вогневих точок ворога, коригуванні вогню.
Чоловік зазначає: "Дрони стали справжньою революцією у веденні війни. Коли бачиш рух ворога онлайн, можна дуже швидко реагувати, приймати рішення. Це економить час, боєкомплект, а головне — рятує життя".
"Коли бачиш у прямому ефірі, як артилерія знищує ворога, якого ти виявив, з’являється відчуття, що недаремно працюєш. Таких випадків було багато. Взимку біля Соледара ми побачили ворожу колону, яка виїхала й готувалася зайняти позиції, щоб обстріляти нашу піхоту. Завдяки швидкій взаємодії аеророзвідки й артилерії колону накрили вогнем, вона так і не встигла відстрілятися. Буває, що вдається влучити в техніку з кількох перших пострілів або підірвати склад боєкомплекту. Витрачаєш один-два снаряди, а вибух дуже потужний. Яскраве видовище!", — розповідає Ігор.
За словами Ігоря, минулого року працювати військовим було простіше. Каже: "Зараз одна з найбільших проблем – ворожий РЕБ (радіоелектронна боротьба), через який ми найчастіше втрачаємо дрони".
"Чи змінився я в ЗСУ? Напевно, став спокійнішим, а в деяких моментах загрубів. Цінності не змінилися, саме вони привели мене сюди. Це захист не чогось абстрактного, а способу нашого життя, який дуже сильно відрізняється від російського. Це право бути самим собою, без нав’язувань від когось іншого, як нам жити. Тому я не жалію, що пішов у ЗСУ. Якби відкрутити час назад, зробив би так само…", — розповідає чоловік.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram
