Андрій Яремчук із позивним "Янкі" був польовим командиром загону спецпідрозділу головного управління розвідки Міністерства оборони України "Артан". Йому був 31 рік. До повномасштабної війни впродовж 5 років служив у Французькому легіоні. Коли почалась повномасштабна війна, Андрій повернувся додому, щоб захищати свою сім’ю та країну. Його історію розповідаємо під час спецпроєкту Суспільного "Вибір вільних" до десятої річниці російсько-української війни.
Вдова загиблого військового Діана Легеза розповідає, її чоловік загинув 17 жовтня біля Куп’янська на Харківщині. Під час останнього бою розвідник отримав поранення, несумісні з життям, каже жінка. У грудні цього року йому мало б виповнитися 32 роки.
"Андрій був командиром, тому, в принципі, мав давати команди. Але так, як не всі хлопців вміли користуватися шведсько-британським протитанковим комплексом малої дальності NLAW, то приймав таке рішення для себе взяти NLAW в руки і вистрілити по танку. На жаль, в цей момент, я точно не знаю подій, але танк вистрілив і, на жаль, саме в Андрія".
Діана згадує першу зустріч з Андрієм, каже познайомилися у соцмережах.
"Від нашої першої зустрічі він робив все, щоб я відчувала себе принцесою, справжньою жінкою. У Франції постійно організовував мені якісь сюрпризи, якщо приїжджав в Україну, то це були неймовірні побачення".
До повномасштабної війни, упродовж він 5 років боєць служив у Французькому легіоні.
"Андрій, зріст якого 1 метр 95 сантиметрів, це великий, кремезний хлопець, спортивний, взяв сумку і, без знань мови, поїхав, не знати куди, що і як. Відбір у Франції був дуже жорсткий, треба було пройти надскладну фізичну підготовку, тести".
Андрій вів здоровий спосіб життя, не палив та не вживав алкоголю, — розповідає Діана.
Під час служби у Франції, каже Діана, Андрій брав участь у військовій операції в Африці — в Малі.
Андрій Яремчук отримав звання капрал-шефа.
Коли почалась повномасштабна війна, військовий повернуся до України. Діана в цей час була в себе вдома на Чернігівщині. Згодом їй вдалося виїхати з окупації.
"Андрій мені однозначно сказав: "Діано, я не залишу Україну ". На що я відповіла: "Я дуже рада, що ти мені так сказав, бо в мене зараз такі самі відчуття". Його вибір — це свідомий вибір його і мій. Ми чітко вирішили жити в Україні".
Андрій Яремчук воював у лавах об’єднаної штурмової бригади Нацполіції України "Лють", був командиром роти.
Згодом боєць перевівся у воєнну розвідку, де його обрали командиром загону спецпризначенців. Виконував завдання на передових позиціях на запорізькому, харківському, сумському напрямках і на острові Зміїний.
"На острів Зміїний постійно прилітали бомби по 500 кілограмів, хлопці боялися, що їх там завалить й так і відбувалося. Це була надлюдина. Це не просто слова. Це людина з великим серцем. Такий кремезний чоловік, харизматичний. Він мав гаряче серце, завжди допомагав людям", — каже Діана Легеза.
Військові побратими Андрія розповідають про нього, як про виваженого та мужнього командира.
"Андрій був людиною, яка здатна на великі подвиги, вів за собою людей і вони бачили в цьому кремезному чоловікові справжнього лідера. З загибеллю Янкі країна втратила справжнього патріота, військо втратило професіонала, бійці — командира, а ми втратили справжнього друга", — розповів ветеран полку спеціального призначення "Сафарі" Руслан Павлов.
"Я п'ять місяців жив в Запоріжжі в одному підвалі з Андрієм. Наші ліжка стояли поряд. Це була така добра велика дитина. Він робив все так щиро, як роблять діти", — каже бойовий побратим Олександр.
"Такі люди в житті зустрічаються дуже рідко. Він був порядним, добрим. Він був моїм командиром, ми його дуже поважали, цінували", — розповів бойовий побратим Олексій.
"Янкі був добрий, чуйний. Ніколи не відмовлявся від поставлених завдань, знаючи, які можуть бути наслідки", — каже бойовий побратим Микита з позивним "Самурай".
Син Діани та Андрія Даніель народився вже під час повномасштабної війни, розповідає вдова військового.
"У нас є фотоальбом Даніельчика. Цей альбом захотів зробити Андрій. Ми тут вклеювали наші фотографії. "Моя кохана дружина та син Даніель, знайте, що я безмежно з вами щасливий. Ви — мій сенс життя ", написано в альбомі".
З словами Діани, після останнього завдання Андрій мав піти у відпустку. Вона чекала, але чоловік так і не повернувся.
"В мене була обручка, яка складалася з трьох золотих пластинок, це три кільця. І я йому написала: "Андрію, нижнє — це ти, ти фундамент, Даніель — це стіна, а я — це дах". І він каже: "Ти так гарно написала". І, на жаль, під час похорону моя обручка тріснула і саме цей фундамент, нижня частина обручки відпала".
Родом Андрій Яремчук був із Якимівців Лановецької громади. Там у нього залишилися батьки та брат.
"Остання зустріч — він мене вітав з днем народження. Андрій тоді був на острові Зміїному і говорив зі мною по відеозв’язку. Він був дуже добрий, ні до кого не проявляв агресії ", — розповів брат Андрія Яремчука — Іван.
"Він був цілеспрямований, як щось задумав — добивався цього. Так і прийшов, поставив перед фактом: "Тату, я їду в Францію". І від нього 4 місяці не було звістки. Потім він подзвонив і сказав, що його взяли до Легіону", — розповідає батько Андрія Яремчука — Олександр.
"Він що думав — те й говорив. Завжди захищав молодших, не ображав. Коли був у Франції, то я йому говорила, щоб він залишався там, але син сказав: "Ні, я не можу сидіти спокійно, коли в моїй країні війна. Я перестану себе поважати. Хочеться, щоб збереглася пам’ять про нього. Навіть дошку меморіальну відкрити в школі, щоб пам’ятали про нього. І щоби син його знав, що в нього батько — герой", — каже Світлана Яремчук — мати полеглого військового Андрія.
