Юрій Рокецький з Тернопільщини новий вокаліст гурту "Мертвий півень". З ним гурт відновив свою творчість після 12 років перерви. Вокаліст розповів кореспондентці Суспільного, чи виконують старі пісні легендарного гурту і чи продовжать курс на співпрацю з сучасними українськими поетами.
Яким був ваш шлях до "Мертвого півня"?
Я займаюся музикою дуже довго і приблизно десь у березні-квітні цього року я просто випадково зустрів "півнів" на вулиці біля нашої репетиційки, в нас якраз був паралельний благодійний тур з "Green Silence" і вони мені запропонували спробувати з ними поспівати на репетиції й так я до них приєднався з часом.
Наскільки вже вдалося "зігратися" вам, чи ладнаєте з колективом?
Та все супер, ми ладнаємо добре, в нас багато спільного, в принципі, вже дали декілька потужних, класних концертів, записали пару пісень, записуємо нові пісні, тому, мені здається, все органічно.
Ви хочете відновити ту творчість гурту, яка була 12 років тому, чи хочете створити щось нове?
Глибоко, так сказати, переконаний, що гурт відродився заради нового матеріалу. Але попри все, враховуючи те, що музичний доробок "півнівський" просто величезний і грандіозний і всі багато знають пісень — то звичайно ж, ми на концертах співаємо багато цих легендарних хітів. Крім цього ще дві буде нових пісні й одна прем’єра. Тому, ми наповнюємо базу новим матеріалом.
Чи передбачаєте ви співпрацю надалі з сучасними поетами українськими?
Так, власне, одна із нових пісень написана на вірші сучасної української поетеси. Не буду, поки ми не дописали пісню, казати, хто це, це напевно для неї самої буде сюрприз, але це одна із найкращих українських поетес сучасних. У мене повний телефон взагалі сучасної української поезії, ми щось пробуємо, десь виглядаємо слушний вірш.
Але з "Green Silence" ви не припинили співпрацювати?
Ні, в нас, до речі, недавно був сольний концерт і в нас альбом вже практично готовий. Це зовсім інша музика, це нішева музика, яка зовсім ідеологічно не переплітається з "півнями". Це теж група, яка має свою історію, свій шлях і яка доволі активно іноді концертує.
А "півні" — це про що? Яка зараз самоідентифікація гурту?
Це легендарна група. Насамперед тому, що це дуже вдале поєднання лірики з музикою. Це, безумовно, геній Барбари та Футорського, які дуже вкладалися в це все.
Кожен із "півнів" — це особистість. Доволі серйозна і в музичному плані, і як композитор. І всі ці люди загалом зробили багато для української культури.
І, власне, це виражається в їхніх альбомах, в їхніх піснях. Вони популяризували поезію, до речі, різних епох, різних напрямків, внесли в український рок-н-рол дуже різну стилістику музичну. Тобто, в "півнів" немає лінійності в принципі в альбомах, вони завжди використовують якісь цікаві ходи.
Яке у вас і в гурту бачення свого розвитку?
Запис альбому і зараз в нас швидше за все вийде сингл, пісня, вона буде в колаборації з Мар’яном Пирогом і з Андрієм Капралем із "Піккардійської терції". А також готуємось до великого концерту-повернення в Києві. На зразок того, який був у Львові. Ми дуже раді виступати в інших містах, ось так, як сьогодні в Тернополі, тому що Тернопіль — це моє рідне місто.
Цим концертом у Тернополі, що б ви хотіли сказати публіці?
Що ми як ніколи мертво-живі. Що гурт відновився, що він драйвів, класний, качає і що вони точно не пошкодують, що прийшли на концерт.
Трішки розкажіть про себе. Ви з Тернопільщини, так?
Так, я з Підволочиська родом. У Тернополі, до речі, я починав взагалі музичну кар’єру.
У мене був гурт, який називався "Other side". На перших заходах ми тут виступали, які робив Зорян Безкоровайний. Потім я більше перемістився у Львів з музикою. Там в мене було теж декілька гуртів і, скажімо так, найбільше зосередився на гурті "Green Silence", з яким ми багато теж записувались, гастролювали, і в тому числі за кордоном.
Розкажіть, будь ласка, про своїх батьків.
Мій батько Любомир Рокецький — це скрипаль-віртуоз, можна сказати, такого універсального напрямку. Переважно це більше фолькова музика українська, він дуже багато гастролює, до речі, і зараз гастролює закордоном. Він записав декілька альбомів, як на мене, дуже цікавих і сам по собі є такою яскравою особистістю, доволі відомою на Тернопільщині. Мати Володимира Рокецька – викладачка музики в школі та також дуже освічена і грамотна людина. І також вона пише поезію. Більше, правда, таку поезію для дітей, різних дитячих заходів. Я теж продовжую цю всю діяльність.
Ви за фахом юрист, правильно? Як обрали музику?
Оскільки батьки музиканти — в принципі, я там завжди вдома чув тільки музику і лише музику. Юриспруденцію я обрав вже так більш раціонально. І в принципі, я досі працюю юристом, а музикою займаюся поки більш у вільний час. Ну, поки вдається, скажемо так, поєднувати це. Якщо не говорити про музику, то мені подобається юриспруденція чимось, вона якось організовує трохи життя, вона тебе змушує мислити, якось складати все докупи більш-менш правильно.
Як ви вважаєте, яка роль і мета музики зараз, під час війни?
Взагалі, мистецтво під час війни має визначальну роль в тому, що воно тримає дух суспільства на певному рівні й воно, як дуже такий потужний інструмент, може його наповнювати змістовно.
Тому, мистецтво під час війни має бути якісним, я страшенно проти ось цих всяких "байрактарних" напрямків в будь-якому виді мистецтва. Але, як показує загалом ситуація, в нас дуже багато цікавих артистів, художників, поетів з’явились саме під час війни. Це грандіозна хвиля відродження мистецтва.
