У Степанівці на Сумщині понад 20 років діє аматорський фольклорний ансамбль “Яворина”. Його учасниці виконують народні пісні, що побутують у їхньому селищі. Жінки говорять, форму виконання пісень не змінюють – співають так само як і селяни 100 років тому.
Які саме побутові пісні притаманні Степанівці, в чому особливість співу учасниць та про життя "Яворини" — розповідаємо у третій історії проєкту "Нематеріальне".
Одна заспівує, інша виводить
"Яворина" розпочала свою діяльність з 2004 року. Спочатку колектив нараховував 6 учасників, згодом їх стало 11. Нині ж 8 жінок співають в ансамблі.
"Люди старіли, відходили", — говорить директор Степанівського будинку культури Павло Гладкий.
Для побутових пісень Степанівки притаманне стійке двоголосся.
"Музичною термінологією називається спів в терцію, розходження в октаву. Це майже гуртові всі пісні. З учасниць виділяють ту, яка заспівує і ту, яка виводить", — пояснює Павло Гладкий.
Серед пісень, які виконують учасниці – “Ой на горі сухий дуб”, “Зайшов місяць за ту гору”, “Ой петрівняя зозуленько”, “Ой горе тій чайці”, “Мене мати породила”, “Ой хмелю мій хмелю”, “Ой сватай синочку багачку” та інші.
"Дружба — це велике діло"
Антоніна Левшукова та Любов Плескань – найстарші учасниці “Яворини” та найкращі подруги, говорять про себе жінки.
"Як сестри. Дружба – це велике, велике діло", — каже Антоніна Левшукова.
"Ми одна без одної не можемо. Мене немає – вона або когось посилає, або сама зайде до мене. Ми завжди удвох. Бувало перекинемося, ну це в кожного буває", — додає Любов Плескань.
87-річна Антоніна Петрівна говорить, вперше почула пісні від своєї бабусі та мами.
“Ой на горі сухий дуб” – це стара моєї мами пісня. Сходилися, були вечорниці, пряли, вишивали. І от вони співали, а ми слухали і вчилися"
Жінка каже, попри важку роботу не втрачала хист до співів.
"Працювала я скрізь. Прибирала у магазині, у колгоспі більшість робила — був колхозний двор. І мама, сестри мої, брати робили у колхозі", — згадує пані Антоніна.
Каже — кожна пісня розказує про життя людини.
"От як така пісня “Вийшла заміж молодою”. Або як раньше, оддавали заміж насильно", — говорить учасниця колективу.
"Для мене пісня – вся жизнь. Я без пісні не можу: на городі співаю, у дворі співаю. Сусідка вже каже: “Коли та Захаровна спить ?”. Співаю, мені тоді легше. І зараз співаю. Може Тоня зараз скаже: “Шо ти балакаєш ?”. Все одно співаю. Досади якої хватає — сестра недавно вмерла рідна, поховали, плакала. Зараз настроєна співать", — пояснює пані Любов.
Любов Захарівна ділиться: співали і її батько з матір'ю, і вона з сестрою. Тепер виконує пісні і дочка.
"Вона приїде до мене на вихідний і скорій: “Мам, сідай, сідай”. Випили чаю там, покушали. І сідаєм – вона на малютку лягає, на диванчик, я сідаю коло стола і начинаєм співать. У нас вся сім’я співуча. З поколєнія в поколєніє у нас співуни – од самої прабабушки", — пояснює жінка.
Учасниці “Яворини” говорять, своїми силами шукали нових людей у колектив. Так одного разу зустріли майбутню учасницю колективу на базарі у Вирах. Потім жінка їздили на репетиції у Степанівку потягом.
— Ми їй дєдушку найшли.
– Ха-ха-ха, так вони потом поженилися ?
– Да нє...
– Ну, жили разом ?
– Та, їздив він до неї, а вона до нього.
Співають так само як і селяни у 20 столітті
Антоніна Левшукова була керівницею колективу. Згодом це місце посіла Галина Макушенко. Розказує, ідея створення “Яворини” зародилась у 2003 році.
"Я працювала в селищній раді – 20 років секретарем і 6 з половиною років головою. Щороку проводили День людей поважного віку. І вони оце так співали, що прямо мурахи по шкірі — коли вони сідали за столами у залі, у фоє і співали. І я підійшла і кажу: “Дівчата, ви так гарно співаєте, а в нас немає ансамблю фольклорного”. І вже з 2004 року у нас народився цей колектив. Ми думали, як би його назвати і я дівчатам запропонувала назву “Яворина”", — пояснює пані Галина.
"Яворина – це символ жінки. Дуб – це символ чоловіка. Є пісня – дуб і яворина"
Керівниця ансамблю пояснює, форму виконання пісень учасниці не змінюють.
"Народна пісня – вона ж іде тягуча така, з переходами. Це так на улиці співали. Це так в побуті співали, в селі так співали. Це не відшліфовано на сцені", — каже пані Галина.
Степанівські пісні традиційно виконують без супроводу музичних інструментів. Проте існують винятки, говорить директор будинку культури. Цього разу він акомпанує “Яворині” гармонню.
"Нам казали і на обласних фестивалях і конкурсах: "Можете співати акапельно, але коли ви бажаєте, хай не інструмент баян, а от гармонь, будь ласка”. Тому що гармонь майже така, народний інструмент. Можемо додати веселощів. “Скотилася зоря з неба” – вони співали. “Посіяла огірочки” – оці всі пісні, хай 100-130 років є, щоб не помилитись", — говорить Павло Гладкий.
Співали цілими вулицями
Раніше люди співали цілими вулицями, кажуть учасниці.
"Хутір Торопилівка був, зараз вулиця Торопилівська, там одні співухи були. Люди раньше бідніше жили, але собиралися: свята відзначали, і просто на колодках співали, чи на лавочці. І ці пісні в душу залягли", — каже Галина Макушенко.
"Я сама білоруска, але ж тут заміжня в Степанівці. А живу я на вулиці Калиновій. І там у свій час також ми дуже часто збиралися на лавочці у наших жіночок", — додає учасниця Ганна Піддубна.
Окрім цього, співали пісні і на Трійцю.
"Це виходили – колодязі чистили на Трійцю. І тоді вся вулиця збиралася. Там гармошка, там баян грає в нас", — згадує пані Галина.
Частіше бачаться під час волонтерства, ніж на репетиціях
З 2004 року колектив майже не пропускав участі у різноманітних конкурсах. Зокрема фестиваль “Хліборобська пісня”.
"Жодного разу колектив, маючи такий поважний вік, не пропускав цей захід. Ще був обласний фестиваль “Пісенне перевесло”. Через два роки він був у Слоуті – взяли участь і там. Потім 2021 рік — ковідний рік, ми пропустили. Війна, ми зараз пропускаєм", — пояснює директор будинку культури.
"Як раз війна нас всіх дуже сплотила. Дуже нас об'єднала в тому, щоб зберегти все те наше українське. Те, що в дійсності робить нас українцями – це українська пісня", — каже начальниця відділу культури, молоді та спорту, Управління освіти, культури, молоді та спорту Степанівської селищної ради Світлана Родя.
Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, на репетиції “Яворина” збирається рідше, говорить Галина Макушенко. Проте, учасниці часто бачаться під час волонтерства.
"У нас є волонтерська організація “Подаруй тепло”. В'яжемо сітки, робили свічки, збирали речі. Нам одна майстриня зробила шеврон “Степанівка – громада небайдужих людей”, — розказує Галина Макушенко.
"Ходжу в'яжу сіточки нашим солдатам. І мій чоловік Олександр Павлович 5 тисяч накрутив свічечок", — ділиться учасниця "Яворини" Надія Чепульська.
Окрім співу та волонтерства “Яворину” об'єднує оптимізм і гумор, кажуть учасниці.
"Мені якби з гармошкою знайшли женіха, то я б нічого не хотіла. Я б день і ніч нічого не робила, сиділа з ним співала б. Я ось як підживлюся, ножки підремонтірую, ух !", — жартує учасниця ансамблю Ніна Малик.
"У нас тут тільки дві красавиці із чоловіками. А ми всі вже без чоловіків. Ну, а ми стараємся жить. І щоб дивились на нас з неба і сказали: “Молодці, які в нас жінки. Ще ходять співать, життя продовдується"
Пані Галина згадує про улюблену народну пісню “Ой, там під дубом”. Каже, це сімейна пісня родини, яку виконували вдома з гостями на свята.
"Ой під тим дубом, під дубиною, там сидів голуб з голубиной. Вони сиділи, парувалися, правим крилечком обнімались"
Співав і батько пані Галини, співає і мати.
"Старі люди говорили на вулиці у нас, що як іде Микола з вулиці вночі, як заспіває, то солов'ї замовкали. Він дуже гарно співав і мама дуже гарно співає. Після мікроінсульту в неї мова пропала, вона не говорить. Ну співать, вона співає. Кажу: "Мам, ну шо, будем співать ?" А вона: "Будем". Я кажу: "Ну починай". А вона каже: "Ти починай". А я кажу: "Яку ?". А вона: "Раз, два". Це Маруся раз, два – розпрягайте хлопці коней", — каже пані Галина.
"Народилась людина і з нею народилась пісня. Розумієте ? Вона із материнським молоком, ця пісня, вживалася в кожну душу і вона виспівувалася. Вона з душі ллється"
Костюми в яких виступають учасниці – зроблені власноруч. Вишивала їх пані Анастасія.
"Намальовувала сама, од рукі малювала. А тоді пяльце у мене кругленьке, невеличке. Напинаю оцей матеріал і нитки з платка оце ж витягувала, і вишиваю. Оце своєму колективу, всім сама вишивала їм оці кофточки. Неділі три шила", — говорить Анастасія Орел.
Степанівські пісні будуть далі жити ?
"Я думаю, що воно передасться по поколінню. У мене правнучка дуже співає. Я їй понаходила пісні свої хволькльорні, попереписувала які, оддала тоже", — каже Любов Плескань.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
