Розвідник з позивним "Фіш" у цивільному житті був будівельником, але з початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Чоловік розповів Суспільному, чому обрав такий шлях, як поєднує військову службу з капеланством, та якою бачить перемогу.
Чому позивний "Фіш"?
— Є дуже смішна історія, коли прийшов до хлопців, в такій жартівливій формі до мене підійшли і сказали: “Тобі потрібно придумати позивний”. Я все життя прожив без всяких позивних і ніяких кличок не було, цікава фамілія у мене була. Ну як є. До мене підійшов один хлопець і каже: є Пупок і є Сосок, вибирай! Тому я вибрав Фіш. Це те, що мали би хлопці дати, а не те, що вибираєш. А в мене не було часу. Так, до хобі мого відійшло воно. Я в цивільному житті дуже любив рибалку. Професійно цим займався, виступали в різноманітних змаганнях. До речі, наша команда зайняла перше місце на світовому чемпіонаті.
Ось зараз ви військовий. Часто згадуєте цивільне життя, чи все ж більше сконцентровані на війні?
— Я, напевне, умію переключатися. Зараз тут треба повністю бути відданим цій справі. Тому що я з цивільного життя, я не був військовим. Я служив строкову службу. Строкова служба від сьогоднішніх відрізняється цілком і все те, що там було, воно дає якісь навички, дає якісь плюси мені. Але сьогодні зовсім друге, зовсім інший масштаб, розуміння цього всього, проблеми, яка прийшла. Тоді це просто “відбувалово” було, а сьогодні…
— У мене так вийшло, я прийшов через три тижні після початку. Я працював зовсім у другому місці, я був будівельником, керуючим великого будівництва був. І коли я в перший день зібрався їхати, мені мій директор сказав: “Сергій, ти потрібен мені тут”. І я зрозумів, що це як голос ніби від Бога. І я залишився, чекав…якоїсь гарної пропозиції. І коли хлопці формували роту розвідки, вони покликали мене до себе, сказали, що хотіли би бачити мене в складі. Я з великим задоволенням на вечір зібрався і зранку уже був.
— Тому моє так почалося життя. Якраз оці три тижні мали змогу побачити, що вони зверстують, що вони виробляють, ми зрозуміли, що осторонь стояти не можна було. Ми їздили, я активно займався, ми будували до того, як я попав в армію. Будували блокпости, різноманітні фортифікації для утримання міста. Я був у такому…на межі міста було. І так вийшло, що бачив дуже багато молодих хлопців. Молодих, які ще не готові і помирати, і так далі. Я віруюча людина, я паралельно ще капеланю і снайперую, так скажемо. Так буває, так поєднується. Тільки ця біда, яка сьогодні прийшла, вона змогла поєднати такі дві зовсім в різних плоскостях речі.
Ви сказали, що ви капелан і снайпер. Як це поєднується?
— Дуже важко поєднується. Ось саме ця мотивація мене змусила: що коли б вони прийшли до мене додому, вони б мене не пожаліли. Коли видавали зброю, мені дали СВД (снайперська гвинтівка Драгунова, радянська зброя піхотного снайпера - прим. ред.). Це для мене як знак, я все сприймаю знаками. Для мене це була відповідь. Я в дитинстві ходив на стрільбу, я вмію гарно стріляти. І потім мені волонтери допомогли купити кращу гвинтівку і за допомогою неї я працюю.
— Я людина, яка заплуталася в своєму житті. І шукав вихід в алкоголі. Я думаю, що велика ще буде проблема після війни, коли люди будуть кидатися в алкоголь. Тому що це єдине, в принципі, де можна знайти ефективне швидке полегшення. Нібито! Це дурман, так званий. Але відновитися можна, без проблем. Головне — це правильне оточення, правильні люди. Тому одна з версій, чому я тут, це тому, що я вважаю себе правильною людиною. Це 15 років назад я ще був залежний, сьогодні я незалежний. 15 років я живу нормально, у мене дружина класна, дочка.
— Я думаю, що ми будемо далі займатися реабілітацією для військових. Це дуже важливий такий сектор цілий. Тому що у кожного своя психіка, кожен своє побачив. Сьогодні хлопці, які з “м’ясорубок” вилазять, де пів окопа в глибину трупів. Це дуже важко. Це не пояснити, можливо, але це дуже важко тут, психологічно. І коли в годиннику щось ламається, шестерьоночки треба витягувати, щось ремонтувати. І так десь відбувається всередині надлом, на якомусь духовному, душевному рівні. І потрібно людям допомагати. Я думаю, що такі люди взагалі вони дуже важливі — капелани. Люди, які хоча б вірять в Бога і читають Біблію. Там не потрібно бути якимось ксьондзом, попом там, батюшкою чи пастором. Потрібно просто мати всередині це: з’єднання Бога і людини. Я думаю, що такі люди, вони точно будуть допомогою для підрозділу, для своїх командирів, взагалі для війська.
— Це як невід’ємна частина мене. Я такий всередині. Є армійське життя і таке життя духовне, яке воно тут. Нам спочатку треба перемогти духовно. Тому що це як боротьба двох світів. Як боротьба добра і зла сказати — це напевне можна і так, рабського мислення якогось і вільного мислення. Знаєте, є такі сусіди, яким завидно від того, що ти краще живеш. От це приблизно така алегорія, що це сусід, який через якісь причини у себе вдома не прибирає, а дивиться, що у нас вдома все прибрано, все класно, ми розцвітаємо, якісь там перспективи.
"Головна зброя розвідника — це його голова"
— Не всі орієнтуються, не кожен може зорієнтуватися. У нас недавно була одна робота і хлопці, які прийшли нам на допомогу, вони просто не зорієнтувалися і заблукали. Тому потрібно трошки думати головою. У розвідника, напевне, головна зброя — це його голова. Тому що розвідник — це не стрілянина, це не бахкотня якась. Навпаки, розвідник, якщо ні разу не вистрілив, то він ефективно виконав свою роботу.
— Ми не ділимо, ми не міряємося, хто кращий, хто не кращий. Сьогодні штурмовики свою роботу виконують, піхота свою, хтось закопується, хтось біжить туди, де закопується. Розумієте, це великий організм, яким всі управляють. Сьогодні Залужний — слава Богу за нього! І розвідка теж має в цьому ключове значення, десь попереду.
— Розвідка, вона ж теж буває різна. Є артрозвідка. Сьогодні з новітніми цими технологіями є аеророзвідка, є розвідка боєм. Ну і різні види розвідки є. Тому ми у своєму підрозділі — вузькоспрямована розвідка для свого організму (словом організм військові називають підрозділ — прим. ред.) і все. Є цілі розвідувальні великі організми, які виконують набагато більше й ефективніше свою роботу. Але, я думаю, що ми також викладаємося на всі сто відсотків. Зроблений наш організм з добровольців. Ми знаємо, чому ми тут. Нас не потрібно уговорювати, нам не потрібно пояснювати, мотивувати. Я думаю, що у нас більша кількість мотивованих людей.
Чому ви тут?
— Чому я тут? У мене дочка красива маленька і дружина гарна. Я ж кажу, коли в першу чергу я побачив ці звірства…Всі знали, що буде війна. Війна у нас була. Але що буде трошки більше вторгнення, якась друга хвиля, другий етап буде цієї війни. Я зрозумів, що якщо до нас вони дійдуть, то мої дівчата точно постраждають і я не зможу стояти просто там з боку, не лізти. Тому мені треба було йти вперед і вирішувати ці питання так, щоби вони не дійшли.
— Дякую всім козакам, які сьогодні стоять і так само думають. Дуже велика подяка волонтерам, які теж включилися. Це, знаєте, як один організм, тільки дві ноги, тому що волонтери велику роль сьогодні відіграють.
Про перемогу
— Чесно сказати? Мені хочеться виїхати кудись в ліс, щоби було якесь озеро. Там сам би побудував будинок і жив би там. Не хотів би бачити людей. Це перше таке, емоційне. А друге: ну 100% треба буде закатувати рукава і працювати. Я не знаю, як це має завершитися, тут же декілька слоїв є. Є наша військова перемога, є політична якась домовленість: там перемога чи не перемога. Це все має поєднатися як торт. Я думаю, це цілий набір різноманітних перемог, які мають бути. Чи відіб’ємо, чи умре Путін. У мене немає точно цієї відповіді. Але я точно пообіцяв всім, що я на перемогу приготую, я ще кухар до всього цього, приготую великий казан плову і просто роздам людям за перемогу. Одіну свої пару якихось медальок, вірю що дадуть мені медальки і вірю, що виживу, в першу чергу і все. Для мене це буде означати, що це перемога.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
