Афганкам перекрили доступ до занять спортом у рідній країні, але спортсменки, які потрапили на Олімпіаду, продовжують боротьбу за права жінок в екзилі.
"Освіта. Спорт. Наші права" — такі слова були написані на зворотній стороні біба легкоатлетки Кімії Юсуфі під час Олімпійських ігор-2024 у Парижі. У кваліфікаційному раунді своєї єдиної дисципліни на цих змаганнях — бігові на 100 метрів — спортсменка, яка представляє Афганістан, фінішувала останньою з часом 13.42 секунди. Подолавши дистанцію, Юсуфі зняла біб зі своїм імʼям та показала камерам напис, який лишила з іншого боку.
Бігунка пояснила, що прагне бути "голосом афганських дівчат", чий голос відбирає Талібан, який захопив владу в країні у 2021 році. "Вони не можуть говорити. Я можу", — цитує Юсуфі Reuters.
Радикальний ісламістський рух суттєво обмежив у правах жінок і дівчат, заборонивши їм, зокрема, здобувати вищу й старшу шкільну освіту та відвідувати спортзали.
"З нас досить, — каже Кімія. — В Афганістані вони [жінки] хочуть мати освіту, вони хочуть займатися спортом".
Як афганські спортсменки потрапили на Олімпіаду
Афганістан на цих Іграх представляють шість спортсменів, половина з них — жінки. Утім, Талібан не визнає участі атлеток. "Наразі дівочий спорт в Афганістані зупинено. Якщо ним не займаються, як вони можуть потрапити до національної збірної?" — сказав речник спортивного директорату Талібану Аталь Машвані в коментарі AFP.
Усі троє афганських спортсменок, які беруть участь в Олімпіаді-2024, вимушено живуть за межами країни. Так само в екзилі перебувають й очільники Олімпійського комітету Афганістану, що є визнаним у МОКМіжнародний олімпійський комітет. Саме вони відповідали за організацію жіночої частини збірної.
Крім того, Афганістан виступає на змаганнях не під білим прапором, який увів Талібан, а під звичним чорно-червоно-зеленим стягом. На церемонії відкриття Ігор-2024 його несли велосипедистка Фаріба Хашимі та бігун Ша Махмуд Нур Захі.
Які спортсменки представляють Афганістан у Парижі-2024
Кімія Юсуфі (легка атлетика)
Юсуфі була єдиною жінкою в олімпійській збірній Афганістану на двох попередніх Іграх: у Ріо (2016) і Токіо (2021). На обох Кімія так само виступала в бігові на 100 м і зупинялася на стадії попередніх раундів. Саме в Токіо атлетка встановила національний рекорд у цій дисципліні — 13.29 с — та була прапороносицею команди.
Спортсменка народилася в Ірані в сімʼї біженців з Афганістану, які втекли від попереднього режиму Талібану. Юсуфі повторила їхню долю, виїхавши до Австралії після нового приходу талібів, аби мати змогу займатися спортом і готуватися до своєї третьої Олімпіади в Парижі.
"Це честь знову представляти дівчат моєї батьківщини. Дівчат і жінок, які були позбавлені базових прав, зокрема на освіту, що є найважливішим, — відреагувала 28-річна Юсуфі на здобуту ліцензію в коментарі для Олімпійського комітету Австралії, що допомагав їй з підготовкою. — Я представляю вкрадені мрії та прагнення цих жінок".
Юлдуз і Фаріба Хашимі (велоспорт)
24-річна Юлдуз та 21-річна Фаріба Хашимі — перші афганки в історії, які ввійшли до олімпійської збірної у велоспорті. Обидві сестри заявлені на шосейні перегони, що відбудуться 4 серпня о 15:00. Юлдуз також уже виступила в гонці з роздільним стартом, де посіла 26-те місце, на одну позицію випередивши українку Юлію Бірюкову.
На початку карʼєри сестри Хашимі приховували від родини, що займаються спортом, а на змаганнях виступали в хіджабі й сонцезахисних окулярах, аби їх не впізнали. Про це спортсменки розповіли в інтервʼю France 24. Рідні пізніше прийняли діяльність Юлдуз і Фаріби, але в суспільстві до них ставилися вороже.
"Люди ніколи не підтримували жінок-велосипедисток, — ділиться Фаріба. — Коли я пробувала тренуватися надворі, у мене кидали камінням і казали, що жінки мають сидіти вдома".
Останньою краплею став новий прихід Талібану — Хашимі покинули країну й тепер проживають в Італії. Утім, спортсменки мріють колись повернутися до вільного Афганістану, а на Олімпіаді хочуть показати, що "будь-хто може займатися велоспортом: не лише чоловіки".
"Я багато думаю про [Афганістан], — зізнається Фаріба. — Сподіваюся, одного дня я зможу повернутися в мою країну та воззʼєднатися з моєю родиною. Я дуже сумую за моєю країною. Дуже-дуже-дуже сумую. Маю надію, що ситуація зміниться і я зможу займатися там спортом".
