Історії учасників збірної України, що виступатиме на United States Air Force Trials 2024.
Українські військові та ветерани вперше візьмуть участь у змаганнях Повітряних сил США, що проходитимуть з 4 до 16 березня в американському Лас-Вегасі. Майже як на Іграх нескорених, на команду, до якої відібралися 30 учасників, чекає боротьба в десяти адаптивних видах спорту: легкій атлетиці, плаванні, велоспорті, кульовій стрільбі, стрільбі з лука, паверліфтингу, веслуванні на тренажерах, волейболі сидячи та баскетболі й регбіУкраїна не має власної команди з регбі, проте деякі учасники зможуть виступити в цьому виді спорту в складі змішаної команди. на кріслах колісних.
Суспільне Спорт побувало на одному з завершальних тренувань команди в межах підготовчого збору та поспілкувалося з захисниками, для яких спорт став частиною відновлення й адаптації після поранень.
"Цей досвід ні з чим не зрівняти"
За сигналом простір наповнюється свистом і стукотом стріл, що впинаються в мішені на іншому боці тренувальної зали. Щойно в стрільців закінчуються боєприпаси, кожен рушає збирати інвентар, поки тренерка зосереджено рахує очки за місцями влучання. Серед човгання й перемовлянь учасників чути свист Вадима Гільчука: ветеран бадьоро акомпанує собі на шляху до мішені. На платформу з щитами він збирається на самих руках, а тоді, висмикнувши всі стріли, плюхається назад — у крісло колісне.
Хоч потрапити до фінальної двійки на цих імпровізованих змаганнях Вадимові не вдалося, 23-річний прикордонник миттєво зголошується продовжувати стрільбу вже поза заліком.
Лук — один із чотирьох видів спорту, які обрав Гільчук. Також у його програмі — веслування на тренажерах, волейбол сидячи та паверліфтинг. "Я нарозхват, скажімо так", — сміється Вадим, показуючи на крісло колісне.
Ветеран, родом з Чернівецької області, втратив обидві ноги в лютому 2023 року, отримавши поранення під час оборони Бахмута.
"Мінометний обстріл. Прилетіло при перестрілці самі знаєте з ким. Коли був у шпиталі після коми, переживав лиш за те, як розповім близьким".
Уже в госпіталі Вадим почав виконувати базові фізичні вправи й ходити в зал, а згодом спробував себе у ветеранському спорті за порадою знайомого з протезувального центру. Про те, що потрапив до збірної, Гільчук дізнався, як він каже, "на нервах": коли проходив МСЕКМедико-соціальна експертна комісія., утім, пізніше зміг порадіти своєму досягненню.
"Дуже круті хлопці, я багато від них вчусь, — розповідає Вадим про колег по команді, з якими познайомився на зборах. — Цей досвід ні з чим не зрівняти".
Ціль на змагання в США називає одну — "кайфонути".
"Уперед — будем ходити!"
До тієї самої двійки фіналістів на тренуванні зі стрільби з лука пробився Олександр Катаула. Ветеран уперше взяв до рук цю спортивну зброю в грудні 2023-го, а коли оголосили, що він пройшов до команди, одразу записався на заняття, аби на збори приїхати вже з базовими навичками.
"Стрільба завжди подобалася, а з лука [до того] ніколи не стріляв: [лише] дитячі забавки були, — згадує 32-річний львів'янин, родом з Донеччини. — А тут уже з професійним луком можна поборотися за щось. Кажуть, досить непогано виходить".
Катаула виступатиме й в командних видах, що, на його думку, "зближують колектив". Та якщо в школі він грав у волейбол і футбол, нині він сфокусований на баскетболі й регбі. У майбутньому навіть планує організувати баскетбольну команду в рідному Львові, хоч і усвідомлює, що ідея недешева: через потребу в кріслах колісних.
Гра дається важче тим, хто не мали досвіду з кріслом колісним, але Олександрові воно добре знайоме. "Я з моїм пошкодженням поїздив", — згадує учасник. У квітні 2022 року він потрапив під артилерійський обстріл. Через важкі ушкодження ліву ногу довелося ампутувати.
"Нога була на місці, але пішов некрозЗмертвіння клітин і тканин., зараження — мусили ампутувати, щоб врятувати життя, — пояснює ветеран. — На візкові я недовго був: десь місяці два. І тоді в реабілітаційному центрі сказали: давай на милиці, і вперед — будем ходити!" На те, щоб знову стати на ноги — уже з протезом, отриманим у США, — знадобилося близько дев'яти місяців.
Тішиться, що його протез уже не викликає надмірної уваги. "Суспільство звикає до таких, як ми, тому що нас більше й більше, — переконаний Катаула. — Легше емоційно переносити те, що на тобі не зациклюються: можуть просто подивитися й пройти далі".
"Радує, що батьки пояснюють дітям за протези. Моєму сину п'ять років. Буває, хтось питає, і він сам розказує, чому в мене протез. Це приємно. Він адаптувався, знає багатьох людей без рук, без ніг — для нього немає різниці, який ти".
А коли люди після поранень приходять у спорт, це мотивує долучатися й інших, вважає Олександр. Ще коли під час реабілітації його змушували займатися гімнастикою й іншими вправами, у голові заклалося: "треба рухатися постійно".
"Спорт — це адаптація в суспільстві, спілкування з хлопцями, які пережили, можливо, навіть більше, ніж ти. Ти бачиш їхню мотивацію до роботи й життя та починаєш до них підтягуватися".
"Хто як не ми — свідома спортивна молодь?"
Просто неба — але цього разу не серед снігу, як під час грудневих змагань, — трійко учасників по черзі відпрацьовують метальні дисципліни. Поки один штовхає ядро, решта розминає руки, повторює замахи або підкидує диск, що виділяється на тлі сірого майданчика яскравим жовтим кольором.
"Ми вирішили з тренером, що головне — не травмуватися, — розповідає в очікуванні на свою чергу військовослужбовець Ігор Троян. — За останні дні вже сильнішим не станеш. Працюємо над технікою, менше силових. М'язи вже трошки заморилися за два тижні: було дуже активне тренування, відчувається крепатура".
У студентські роки Ігор займався штовханням ядра та метанням диска, тож обрав ці дисципліни й для ветеранських змагань. Додав до них і веслування на тренажерах. Утім, перелік може розширитися вже в Лас-Вегасі, де в учасників буде змога спробувати себе у виді спорту, яким 32-річний Троян займався "все своє свідоме життя", — регбі. Однак "нескорені" гратимуть у версію на кріслах колісних.
"До "повномасштабки" 15 років грав [у регбі"], — розповідає військовий, який представляв клуб рідного міста "Kryvyi Rih Rugby", а також національні збірні U18 і U20. — Виступали ми в чемпіонаті України: в Першій, Вищій лігах — коли як. Були віцечемпіонами".
Коли почалася повномасштабна війна, Ігор приєднався до побратимів, з якими воював у 2014-2015 роках. Тим часом його партнери по клубу згуртувалася в окремий підрозділ ударних БПЛА, який так і назвали — "Регбісти".
"Команда зараз майже в повному складі воює. 90% одразу пішли. Думаю, ні в кого не виникало питань, що може бути по-іншому. Хто як не ми, свідома спортивна молодь? Пацани — красунчики, роблять гарну роботу на найгарячіших напрямках. Гордий за свою команду".
У травні 2022-го Ігор отримав два кульових поранення, коли його підрозділ потрапив у засідку на Донецькому напрямку. Після відновлення повернувся на фронт і в жовтні того ж року зазнав ще важчих травм під час Херсонського наступу.
"Видалили органи, нога була пробита наскрізь, — описує наслідки військовий. — На цьому мій бойовий шлях закінчився. Зараз служу, але в себе в місті. Єдине, що мене зараз турбує, — те, що нога ніяк не хоче відновлюватися. Нервові закінчення були пошкоджені. Лікарі кажуть, потрібен час, поки зростеться".
Важливим елементом реабілітації Ігор називає спорт: "Після поранення, коли зміг потрошку вставати, почав ходити, присідати, робити навантаження з резинкою. Спорт — невіддільна частина мого життя".
"Я як спортсмен з дитинства хочу максимально показати себе, показати, що мене не просто так запросили в цю збірну — взяти медалі для України. Налаштовую себе на перше місце, а там уже як вийде".
"Прийшов ворог, і спорт відклав далеко-далеко"
До великої війни зі спортом було тісно пов'язане життя й Тимура Леона. Військовослужбовець займався силовим екстримом і саме готувався до чемпіонату України серед стронгменів, коли Росія здійснила широкомасштабний наступ. "Прийшов ворог, і я спорт відклав далеко-далеко", — каже Тимур.
Спершу працював у благодійному фонді, а тоді підписав контракт з 3-ю окремою штурмовою бригадою.
"Це Бахмутський напрямок. Важкий. Там був особливий характер ведення бойових дій. Посадки позносили, і це було майже поле. Я б сказав, що це більше схоже на поверхню місяця, бо все всіяне воронками. Там я отримав уламкове поранення ноги при штурмі Андріївки. ВОГГранатометний осколковий постріл. прилетів. Уражена була гілка артерії".
Тимур стверджує, що відновитися вдалося швидко. "Після реанімації я вже коляску просив, щоб якось намагатися рухатись, — пригадує захисник. — А коли перевезли до Києва, став на милиці й по 15-20 метрів [ходив]. Нога ще не зашита була, але розпочинав нею рухи. Реабілітація й підготовка до відбору в мене одночасно проходили. Доволі швидко відновився, але я до цього докладав зусиль. Це й зал, і басейн, і масажі".
Поступово спорт повернувся в життя Леона у вигляді ветеранських змагань. Потрапивши до команди для турніру в США, Тимур обрав близький йому паверліфтинг, але водночас і дещо нове — веслування. "Ноги сильні, спина сильна — підходить, — вирішив військовий. — Веслування — специфічний вид спорту. Дуже важко на тренуваннях, прям дуже. Але від цього й кайфуєш. Жим — теж своєрідний кайф, але не такий інтенсивний".
Хоч Тимур нині в тилу, думками він часто лишається на фронті, зі своїми побратимами, та продовжує допомагати їм із забезпеченням, технічним оснащенням і зборами.
"Не скажу, що я перемикаюся. Частково знаходжуся ще в роботі, слідкую за всіма чатами, хвилююся за хлопців. Просто в мене наразі своя задача. Це й наша дипломатична місія: [добиватися], щоб нам було чим воювати. Зараз у нас [у Третьої штурмової] теж несолодкий напрямок — Авдіївський. Русня пре, русня зараз на вигідніших позиціях, ніж ми. Зараз дефіцит усього [в України]. І дронів, і важкої техніки, і людського ресурсу в нас менше, ніж у них".
Тимур Леон наголошує, що поки Україна чекає на допомогу від партнерів, вона стикається з "досить критичною ситуацією". Військовий сподівається, що українська делегація своєю поїздкою до США також зможе вплинути на рішення щодо підтримки України.
