Українська атлетка й паралімпійська чемпіонка Оксана Ботурчук кинула собі виклик: відновила кар'єру після 2.5-річної перерви й народження третьої дитини. Що її мотивувало повернутися, як минули перші змагання та якою була зустріч у секторі з росіянами, бігунка поділилася в розмові з Суспільне Спорт.
Поруч зі списком регалій Оксани Ботурчук на її сторінці в Instagram є цитата: "Не зліть мене, інакше поїду до Парижа". Ці слова жартома додав до профілю бігунки її гайдГайд, або лідер — людина, яка супроводжує й направляє спортсмена з порушенням зору під час забігу. Микита Барабанов. Утім, жарт став пророчим — нині Оксана всерйоз налаштована відібратися на свої п'яті поспіль Паралімпійські ігри, що відбудуться у столиці Франції напередодні її 40-річчяПаралімпіада триватиме з 28 серпня до 8 вересня 2024 року..
Легкоатлетка не виходила на змагальну доріжку з вересня 2021-го, коли брала участь у своїх останніх — як вона думала — Паралімпійських іграх у Токіо. Тоді Ботурчук збільшила свій доробок до десяти паралімпійських медалей. Нині на її рахунку — "золото" дебютних Ігор-2008 у Пекіні, вісім срібних нагород та одна "бронза".
Два з половиною роки по тому — в лютому 2024 року — Оксана повернулася на міжнародні змагання та здобула три медалі на Гран-прі в Дубаї: "золото" й два "срібла". Яким був цей досвід та що спонукнуло Ботурчук до камбеку, атлетка розповіла в інтерв'ю Суспільне Спорт.
"Шиповки не взувала з Токіо"
До повноцінних тренувань Оксана Ботурчук повернулася у вересні 2023 року: через 11 місяців після народження сина. Таку декретну відпустку спортсменка дозволила собі вперше, адже після попередніх пологів була на доріжці вже через два-три місяці.
Емоції, які Оксана проживала на першому турнірі після повернення, також були для неї незвичними. Окрім хвилювань за результат, додалися переживання за родину, що залишилася в Дніпрі. "Якраз у перший день мого виду, коли [бігла] 200 метрів, [місто] сильно обстріляли дронами, — ділиться спортсменка. — Було багато вибухів, у ТЕС влучили, і діти з вікна бачили, як воно горіло".
"Зазвичай, коли їдеш на міжнародний старт, уже знаєш, скільки можеш пробігти, а тут я бігла, як з чистого аркуша. Чоловік дивився трансляцію й казав: "Видно було по обличчю, що ти чи то перелякана, чи розгублена". Переживала. Я й шиповки не взувала з Токіо, з 2021 року".
Попри те, що часу на підготовку було обмаль, українці вдалося нав'язати конкуренцію іншим спортсменкам. Зокрема, Оксана перемогла на дистанції 400 метрів у класі T11/12У цьому класі змагаються спортсмени з порушеннями зору., хоча зізнається, що "секундами [1:01.50] та бігом не дуже задоволена".
"Атлети з Кенії перебігли нам доріжку, і не вдалося [показати] те, на що ми були готові. Вони, звісно, отримали дискваліфікацію, — пояснює Ботурчук ситуацію з кенійками та їхніми лідерами. — Ми переживали, щоб не наступити [на чужу доріжку], бо мій гайд відволікся на суперників. Трошки було нервово".
Водночас спортсменці вдалося виконати головне завдання — нормативи на чемпіонат світу-2024 (17–25 травня в японському Кобе), на якому розіграють паралімпійські ліцензії. Стометрівку Ботурчук подолала за 12.44 секунди, а 200 м — за 25.81, програвши переможниці, німкені Катрін Мюллер-Роттґардт, лише сім сотих секунди. Оксана переконана, що на наступних стартах зможе покращити ці показники.
"У німкені я вигравала, ми з нею вже давні суперниці. Вона знала, до речі, що я народжувала. Також підтримувала, коли почалася [повномасштабна] війна, писала в лютому 2022-го, дуже переймалася ситуацією. Це було приємно. [Потім] я їй писала, що народила, завершила кар'єру: пообіцяла, що вона далі без мене. Думаю, для неї був великий сюрприз, коли вона мене побачила".
"Почуваюся напівфабрикатом"
Повернення партнерки стало несподіванкою і для гайда Микити Барабанова, який спершу "не дуже повірив", що Оксана всерйоз відновлюває форму. "Ми з ним побачилися вперше вже в Дубаї: у нас було п’ять днів до змагань, щоб разом побігати. І він каже: "Слухай, ти як і не народжувала!" Ну, це тільки чоловік може таку фразу сказати, — сміється атлетка. — Він залишився в захваті від того, як нам вдалося відновитися".
До чемпіонату світу й потенційних Паралімпійських ігор Оксана Ботурчук готується в Дніпрі під керівництвом Костянтина та Олени Рураків. Саме вони заохочували бігунку повернутися.
"Я почуваю себе напівфабрикатом, з якого тепер можна щось ліпити й розвивати, — описує Ботурчук нинішню фізичну форму. — Треба було укріпити м'язи, стати "міцним горішком", щоб іти на ті результати, які нам потрібні для здобуття ліцензії. Зважаючи на вік, ще й не можна форсувати. Є поганий досвід з 2021 року, коли я отримала травму буквально за два-три місяці до Паралімпійських ігор: ушкодження ахіллового сухожилля".
"У нас у країні трошки недооцінена система відновлення, — додає паралімпійка. — Усі хочуть, щоб атлет зробив максимальне навантаження на тренуванні, вижати з нього всі соки. Через це часто трапляються травми. Я вже на досвіді, приділяю цьому велику увагу".
Оксана зізнається, що цей камбек їй дається легше, ніж після минулих пологів. "Мабуть, найважче відновлення було після перших, — згадує спортсменка. — У якийсь момент я сказала мамі: якби знала, що буде так важко, я б, може, спочатку завершила спортивну кар'єру, а потім народила. Це ще збіглося з тим, що за місяць до пологів не стало мого тренера Сорочана Віталія Семеновича, з яким я здобула "золото" в Пекіні. Це стрес. І доволі довго, вісім місяців, годувала доньку груддю, а це теж дуже впливає на фізичне відновлення.
Другий раз була вже морально підготовлена, а от з третьою дитиною я, можна сказати, насолодилася рік материнством: усіма безсонними ночами. Тому в мене з'явилось бажання повернутися. Була голодна до тренувань. Навіть не знаю, чи витримав би мій організм два роки таких фізичних навантажень, якби я почала раніше. Це такий виклик для мене. Я сама не знаю, чи можна за рік відновитися й підготуватися до Паралімпійських ігор".
"Ненависть до Росії надає сил"
"Це, мабуть, єдине, що я можу зробити зараз для своєї країни" — така мета мотивувала Оксану повернутися до професійного спорту. Бігунка вважає, що таким чином може "прославляти" Україну та привертати увагу до подій, пов'язаних з війною.
Та елемент злості, про який вони жартували з гайдом, у цьому камбеку також присутній. І пов'язаний він із допуском до змагань спортсменів з Росії та Білорусі. Гран-прі в Дубаї став першим турніром з параатлетики з початку повномасштабної війни, в якому взяли участь представники цих збірних. Згідно з рекомендаціями Міжнародного паралімпійського комітету, змагаються вони в нейтральному статусі.
"Сказати, що зіпсований був настрій, коли їх бачили, це не сказати нічого, — описує враження від зустрічі з росіянами й білорусами Ботурчук. — Вони в нейтральній формі, і тільки по мові розумієш, що це російські або білоруські атлети. От приходимо ми на розминку — вони бачать наші рюкзаки з українською символікою, стають у п'яти метрах [від нас] і починають розминатися. Я — до Микити: "Зараз їм скажу — нехай відійдуть". Ну, як так можна. Це провокація. Нащо ставати в п'яти кроках? Стадіон великий. Микита каже: "Не чіпай їх. Не провокуй, бо нас знімуть, і ми втратимо шанс показати нормативи на чемпіонат світу". Це така країна [ОАЕ, де проходили змагання]: вони з неприхованою симпатією, на жаль, ставляться до російських атлетів. На щастя, вони [росіяни та білоруси] не чіплялися, юрбилися в куточку, як білі ворони".
"Коли вони стояли на п’єдесталі, узагалі було дуже сумно дивитись, усвідомлюючи, що мої діти провели ніч у підвалі, а їх тут нагороджують медалями. Ну, це просто не зрозуміти тим, хто допустив [Росію й Білорусь до змагань]. До речі, тоді нагороджували Наталію Кобзар: вона теж з Дніпра. А Яна Лебєдєва взагалі з Херсона. Наскільки цим людям психологічно важко..."
"Злять, дуже злять [росіяни]. Треба їхати й перемагати їх, — переконана Ботурчук. — Особисто мені ось ця нелюбов — навіть ненависть — до цієї нації надає сил, щоб перемагати й залишати позаду цю країну".
Оксана запевняє, що готуватиметься до Паралімпіади в Парижі "ще більше", ніж до попередніх, аби обійти або й не пропустити на п'єдестал представницю країни-агресорки. На минулих Іграх її головною опоненткою серед росіянок була Анна Кулініч-Сорокіна, яка стала бронзовою призеркою на дистанції 200 м, тоді як українка здобула "срібло".
"Якщо не я, то хто переможе російську атлетку? У мене є Омара ДюранВосьмиразова паралімпійська чемпіонка з Куби.: вона всіх перемагає. Ми вже змирилися, що вона перша. Але [росіянка] й "срібла" не варта. Я б навіть "бронзу" [їй не віддавала]. Треба, щоб усі дівчата так підготувалися, щоб у них [росіянок] було якнайменше медалей".
Аби втілити цей задум у життя, у межах підготовки до Паралімпійських ігор Оксана Ботурчук планує на початку весни пройти збори в Мукачеві, а в травні вирушить на чемпіонат світу для боротьби за ліцензії.
