"Ручки не трусяться". Український жіночий гандбол знову представлений на великому турнірі після кризового 10-річчя

"Ручки не трусяться". Український жіночий гандбол знову представлений на великому турнірі після кризового 10-річчя

Ексклюзивно
"Ручки не трусяться". Український жіночий гандбол знову представлений на великому турнірі після кризового 10-річчя
Збірна України з гандболу на зборі в Кончі-Заспі напередодні жіночого чемпіонату світу-2023. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Як українки віднайшли "віру" в себе для виходу на ЧС та що їм дало Євро-2014.

Україні знадобилося довгих 14 років, щоб знову пробитися на чемпіонат світу з гандболу. У 2023-му жіноча збірна вперше за майже півтора десятиліття подолала кваліфікацію і зіграє на турнірі уперше з 2009 року.

Серед 32 збірних-учасниць ЧС-2023 довше за Україну та Чилі на світову першість довше не виходила лише Гренландія: їй не щастило з 2001-го. Причому для Чилі та Гренландії це буде лише друга поява на чемпіонаті світу, тоді як Україна в минулому була постійною частиною гандбольних мундіалів, зігравши в семи1995, 1999–2009. Найкращий результат показали в Хорватії (2003): четверте місце. з восьми жіночихЧоловіча збірна за весь час існування проходила на чемпіонат світу двічі: у 2001 і 2007 роках. ЧС з часів відновлення незалежності.

"Синьо-жовтих" тривалий час оминав не лише чемпіонат світу. Україна залишалася без великих турнірів з гандболу впродовж дев'яти роківМова про жіночу збірну. Чоловіча грала на нещодавніх Євро-2020 і 2022, але не кваліфікувалася на турнір 2024 року.. Останнім шансом заявити про себе на топрівні стало Євро-2014. З тодішнього складу, який поїхав на континентальну першість до Угорщини, в заявці на чемпіонат світу дев'ять років по тому лишилося всього двоє гандболісток: центральна Тамара Смбатян та ліва півсередня Юлія Андрійчук. Крім того, у статусі асистентки тренера з командою поїхала екслінійна збірної Ольга Передерій.

Суспільне Спорт поспілкувалося з цими трьома атлетками, аби пригадати, з чого починався їхній шлях до довгоочікуваного чемпіонату світу та яких змін зазнав гандбол з тих пір, як Україна востаннє пробивалася на змагання найвищого рівня.

"Постійно росла у збірній": перші кроки, але повз ЧС-2009

У 2009-му збірна вирушила на чемпіонат світу без 17-річної Юлії Андрійчук, яка саме робила перші кроки в дорослому гандболі. За словами спортсменки, вона вже тоді сподівалася поїхати на мундіаль до Китаю й навіть долучилася до збору команди. Проте головний тренер Леонід Євтушенко не обрав її до фінального складу, а свого першого офіційного матчу в збірній Юлія дочекалася лише два роки по тому.

Юлія Андрійчук на відкритому тренуванні жіночої збірної з гандболу в межах підготовки до чемпіонату світу-2023
Юлія Андрійчук на тренуванні в межах підготовки до чемпіонату світу-2023 з гандболу. Фото: Олександр Магула/Суспільне
"Здавалося, що в мене були великі шанси, але я не потрапила на чемпіонат світу, — згадує Андрійчук. — Авжеж, я засмутилася. Але я розуміла, що це тільки початок, що це зробить мене сильнішою. Зараз ми знову вийшли на чемпіонат світу, і є змога поїхати й відчути цей турнір".

На тому чемпіонаті світу Україна зупинилася за крок до виходу в основний раунд змагань з трьома перемогами й двома поразками. За підсумком Президентського кубка — "втішного" етапу для команд, що вилетіли, — збірна посіла 17-те місце.

Мундіаль-2009 пройшов повз увагу майбутніх збірниць Тамари Смбатян та Ольги Передерій, яким того року виповнилося 14 і 15 відовідно. "Я ще була дитиною і не розуміла, що можна дивитися", — зізнається Тамара. Ольга, яка лише два роки як займалася гандболом, за змаганнями також не стежила. Смбатян і Передерій приєдналися до збірної вже за керівництва Леоніда Ратнера, який знову очолив тренерський штаб у 2011-му.

"Я була в 11-му класі, — розповідає про дебютні збори Тамара. — Леонід Анатолійович мене викликав як молоду й перспективну. Були переживання: "Що я там робитиму? Як гратиму?" У себе в клубі [львівській "Галичанці"] я почувалася безпечно, впевнено, а коли приїхала в збірну, побачила, що треба над собою багато працювати, тому що це зовсім інший рівень. На деяких гравчинь дивилася з широко розплющеними очима. Дивувалася, що настільки вони класні. Хотілося бути такою самою".

"Були моменти, коли після тренування йшла до себе в кімнату й плакала, тому що нічого не виходило. Звичайно, не виходило! Вони на дві голови були сильніші! Але за той тиждень чи два, що я була в збірній, сильно виросла. Це було видно на тренуваннях у клубі, по моїй фізичній підготовці, кидках. Рішення я приймала набагато швидше. Як гравчиня я постійно росла у збірній".

Натхненно про перші роки в збірній відгукується й Ольга Передерій. "Ці дівчата… Борщенко Віка, Вікторія Тимошенкова, Ольга Лаюк, Юлія Снопова, — перераховує Ольга гравчинь, які мали на неї особливий вплив. — У нас були дружні, теплі відносини. Я завжди чекала на виклик у збірну. Чекала, коли ми приїдемо в Кончу-Заспу".

Ольга Передерій і Тамара Смбатян на відкритому тренуванні в Кончі-Заспі напередодні чемпіонату світу-2023 з гандболу серед жінок
Ольга Передерій і Тамара Смбатян на відкритому тренуванні в Кончі-Заспі напередодні чемпіонату світу-2023 з гандболу. Фото: Олександр Магула/Суспільне

"Мотивація спогадами з Євро": згадки про позитив у "групі смерті"

Дебютним – і поки єдиним – топтурніром у кар'єрі Андрійчук, Смбатян і Передерій став чемпіонат Європи-2014. Разом із ними тоді грала й майбутня капітанка збірної Ірина Глібко, яка пропустить ЧС-2023, як і мундіаль 2009 року, через травму. Також до складу 2014-го потрапила Наталія Пархоменко, чию дочку, 16-річну Анастасію, дев'ять років по тому викличуть на збір перед ЧС-2023.

Найголовнішим, як згадує Ольга Передерій, було навіть не саме Євро, а те, як команда потрапила туди. Місце у фінальному турнірі українки вибороли в протистоянні з Австрією. Збірні завершили відбір з однаковою кількістю очок у групі (6), тому все вирішила різниця м'ячів у особистих зустрічах. Для кваліфікації Україні потрібно було відіграти сім голів — підопічні Ратнера подужали дев'ять (33:24) і відібралися на своє одинадцяте поспіль Євро.

Передерій пропустила попередній ЧЄ-2012 через відновлення після операції на серці, але на її першому і, як виявилося, останньому чемпіонаті Європи-2014 була однією з основних гравчинь в усіх трьох матчах. У кожному з них Ольга відзначалася голами й у підсумку записала на свій рахунок сім м'ячів.

Утім, Україна тоді не виграла жодного матчу, програвши Данії (23:32) й Норвегії (23:34) та зазнавши прикрої поразки в один м'яч у вирішальному поєдинку з Румунією (22:23). Для виходу до наступного раунду було достатньо пробитися до трійки найкращих у групі з чотирьох команд, та врешті "синьо-жовті" завершили турнір без очок та фінішували на останньому, 16-му, місці.

Попри це гравчині згадують те Євро з позитивом. "Данія, Норвегія, Румунія — це була група смерті, — пояснює Ольга Передерій. — Але ми грали з задоволенням. [...] Лінія – це залежність від гравчинь. Зі мною були такі гандболістки, що мені треба було лише зловити м'яч. Коли я грала в тому складі, відчувала, що це топовий рівень. І потім за допомогою [досвіду в] збірній я змогла виступати в Лізі чемпіонівЗ люблянським "Крімом".".

Навіть Юлія Андрійчук, яка провела на полі менше 2.5 хвилин, назвала це важливим досвідом, а для 19-річної Смбатян сама участь у чемпіонаті стала приємною несподіванкою.

Українські гандболістки розминаються перед тренуванням під час збору напередодні чемпіонату світу-2023 серед жінок
Українські гандболістки розминаються перед тренуванням під час збору напередодні чемпіонату світу-2023 серед жінок. Фото: Олександр Магула/Суспільне

На одному з останніх тренувань напередодні Євро Тамара підвернула гомілку та була переконана, що везти травмовану гравчиню в Угорщину ніхто не буде.

"Я сильно розплакалась, але Леонід Анатолійович мене заспокоїв. Сказав, що вірить у мене й візьме на чемпіонат Європи, — ділиться гандболістка. — Думала, що не потраплятиму до заявки й сидітиму десь на трибуні".

Натомість Смбатян відіграла два матчі та закинула три м'ячі.

"Це надало мені багато сили й наполегливості працювати над собою. Коли опускалися руки, старалася себе мотивувати тими спогадами з Євро: як було класно, які класні [грали гандбольні зірки]. [Казала собі]: ти теж так можеш".

"Це питання ставлю собі й зараз": що заважало збірній упродовж 9 років?

З того часу Україна неодноразово наближалася до того, щоб знову виступити на великих гандбольних турнірах, але щоразу поступалася. Часто — саме на останній сходинці відбіркового шляху.

Після 2014-го українська збірна тричі програвала на фінальному, другому, етапі кваліфікації на чемпіонат світу: у 2015, 2017 і 2021 роках. У відборах на Євро Україна двічі фінішувала третьою в групі, з якої далі мали проходити щонайменше дві команди: у 2016 і 2022 роках. До того ж у 2020-му "синьо-жовті" втратили шанс поборотися за континентальну першість, коли кваліфікацію скасували через пандемію коронавірусу.

Чого весь цей час бракувало Україні, щоб нарешті подолати останній рубіж кваліфікації, як вдалося у 2023-му? "Я це питання ставлю собі й зараз", — визнає Ольга Передерій.

"Можливо, десь не вистачало досвідченості, — припускає Юлія Андрійчук. — А в першу чергу — впевненості в собі. Можливо, не до кінця думали, що можемо".

"Наша майстерність сильно не змінилася, але ми не вірили в себе, — погоджується Тамара Смбатян. — Можливо, від початку [повномасштабної] війни люди настільки згуртувалися, що з’явилася віра: це більше нас змобілізувало, надало сил, упевненості в собі. Чому хтось кращий від нас? Ми також сильні, також можемо боротися до кінця, до останньої хвилини".
Жіноча збірна України з гандболу тренується в Кончі-Заспі перед чемпіонатом світу-2023
Жіноча збірна України з гандболу тренується в Кончі-Заспі перед чемпіонатом світу-2023. Фото: Олександр Магула/Суспільне

"Тяжкий", "швидкий", "атмосферний": як змінився гандбол?

За майже десятиліття з того часу, як збірна востаннє була представлена на великій арені, гандбол, за спостереженнями гравчинь, сильно змінився: що світовий, що український.

"Багато гравчинь поїхало [за кордон] — з кожним роком ставало дедалі менше досвідчених у чемпіонаті, — розповідає Андрійчук. — Гандбол в Україні став дуже слабким. Немає чемпіонату: є "Галичанка" й "Карпати", деякі команди підтягуються, але в них ще недостатньо досвіду. А для дітей не дуже багато команд, куди вони можуть піти. З кожним роком усе гірше й гірше. З чим це пов’язано? "Корона", потім війна. Авжеж, [були проблеми й до того]. З фінансами, зокрема. Розпадалися клуби. Зараз багато дітей поїхало й, можливо, не повернеться. Усі думають, як тут вижити: не те що про спорт. Тяжко".

З технічної точки зору, як зазначає Смбатян, "гандбол став набагато швидшим": "Скандинавські країни найкращі в гандболі, тому що вони швидкі. Завдяки цьому вони закидують багато м'ячів. Раніше гандбол був повільніший, статичніший. Десь можна було стати, прийти в напад, розігнати м'яч з лівої на праву сторону. Зараз без хорошої фізичної підготовки дуже тяжко".

"Якщо раніше лінія повинна була бути високою, то зараз грають ліві півсередні й центральні маленького зросту, але вони обігрують, — каже Передерій. — Ми граємо у швидкий центр, контратаки. І зараз дуже велику роль мають голкіперки. Де [добре] грає голкіперка, там — перемога".

Що стосується гандболу в Україні, Ольга має оптимістичніший погляд на ситуацію: "Я вже два роки живу в Україні й усі матчі дивлюся. Звичайно, я слідкую для себе як для тренерки, але і як глядачці мені подобається, як все організовують. Мені здається, чемпіонат класний у цьому сезоні. Дивишся й не знаєш, хто переможе. Звичайно, є фаворитки, але [було таке, що] "Карпати" програли, "Галичанка" програла. У "Спартаку" класні дівчата. Усі молоді. Тому я вважаю, що рівень за конкуренцією, за атмосферою змагань класний".

"Зараз грають дівчата, які ще ніколи не виїжджали за кордон. Якщо зрівняти з тим, коли я грала за "Карпати" [у 2011–2012 роках], там були дівчата з досвідом. Чемпіонат, який зараз, звичайно, слабкий у порівнянні з, наприклад, угорським. Але дівчата зростають від гри до гри. Ти бачиш їхній прогрес. У нас війна в країні. Тому про будь-який плюсик, про будь-що, що ми класно зробили, треба більше говорити".

"Ручки не трусяться": від паніки до впевненості в собі

Разом із гандболом змінилися й самі гравчині. Після тривалого періоду поза провідними ролями стабільне місце в збірній віднайшла Юлія Андрійчук, яка паралельно на високому рівні виступала й у пляжному гандболі. Гравчиня румунського "Міовеня" забила шість голів у жовтневих матчах відбору на Євро-2024.

"Стала трохи спокійніша. З більш холодною головою підходжу до всього. Розумію, що це відповідальність. Зараз, можливо, навіть більше, тому що я стала старшою. Стала психологічно стійкішою. Більше досвідченості, більше матчів зіграних. Немає тієї паніки, мандражу".

Досвіду й впевненості набула й Тамара Смбатян, яка близько трьох років провела в румунському чемпіонаті, а з 2021-го представляє угорський клуб "Альба Фехервар". У відборі на чемпіонат світу вона закинула за команду вісім голів у ворота Північної Македонії, а на старті кваліфікації на прийдешнє Євро відзначилася дев'ятьма.

Тамара Смбатян на тренувальному зборі в межах підготовки до жіночого чемпіонату світу-2023 з гандболу
Тамара Смбатян на тренувальному зборі в межах підготовки до чемпіонату світу-2023 з гандболу. Фото: Олександр Магула/Суспільне
"Коли поступово оцю конкуренцію переростаєш і стаєш кращою, розумієш, що ти класна гравчиня. Багато хороших матчів ми граємо, і коли виграєш такі відповідальні ігри, ще більше досвіду приходить. Тому за дев’ять років багато всього змінилося й фізично, й ментально. [...] На чемпіонаті світу на мені буде більше відповідальності, але досвід робить своє, і ручки не трусяться".

Чи вплинуть ці зміни на загальний результат української збірної на найближчому великому турнірі, стане відомо вже на чемпіонаті світу-2023, що стане дебютним для кожної гравчині команди. Україна, яка вирушила на мундіаль без низки провідних гандболісток, стартує 29 листопада о 19:00 матчем проти Бразилії. Також у попередньому груповому раунді в Данії на збірну чекають зустрічі з Іспанією (01.12) та Казахстаном (03.12).

На початок