"Ще ніколи в житті так сильно не пишався тим, що я українець". На чемпіонаті світу дебютував штовхальник ядра Кокошко

Український штовхальник ядра розповів Суспільне Спорт про підготовку до ЧС з легкої атлетики в умовах війни.

Україна розпочала виступи на чемпіонаті світу з легкої атлетики. У перший змагальний день виступили одразу десять українців, серед яких - дебютант чемпіонатів світу Роман Кокошко у штовханні ядра.

Для Кокошка чемпіонат світу в Орегоні стане першим великим міжнародним турніром. Відібратися на світову першість йому вдалося завдяки виконаному нормативу - у червні, виступаючи на турнірі у Португалії, Кокошко штовхнув ядро на 21.23 метри (норматив для участі на ЧС-2022 складав 21.10 м).

Перед участю на чемпіонаті світу Кокошко дав ексклюзивне інтерв'ю Суспільне Спорт. У ньому він розповів про те, як взагалі потрапив на турнір і змагався в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

На самому турнірі Роман фінішував на 15-му місці у кваліфікації та не зміг пройти до фіналу.

Про початок повномасштабної війни в Україні

"Війна застала мене на зборі в Португалії. Як тільки дізнався про неї, хотів одразу поїхати додому, але мене зупинив тренер Володимир Зінченко. Узагалі я все одно мав їхати додому, у мене був квиток на 23 лютого, але я травмувався. Тоді ми зрозуміли, що мій зимовий сезон випадає, адже травма несерйозна, але виступати з нею було нереально. Так що 23 лютого я здав квиток, а в ніч із 23-го на 24-те мені подзвонив друг і сказав: "Почалось!". У мене був такий шок, я не розумів, що відбувається. За тиждень я схуднув на десять кілограмів".

Про близьких, що залишились в Україні з початком війни

"Напевно, в найбільшій небезпеці була дружина, яка була в Одесі. Вона – медик, і вона не покинула своє робоче місце. Авжеж, я сходив із розуму спочатку, телефонував кожні 15-20 хвилин. У відповідь вона казала: "Не заважай, ми працюємо!". Роботи було дуже багато, водночас багато персоналу поїхало в безпечніші місця, дехто написав заяви на звільнення. Батьки ж у Вінницькій області, їх поки що не зачіпає. У Вінницькій області війни, як такої, ще немаєІнтерв'ю було записане ввечірі у середу, 13 липня.".

"Дружина планує приїхати за кордон, коли я вже повернусь із чемпіонату світу в Португалію. Ми вже не бачились сім місяців. Ми жартуємо іноді: "Якби не відеозв’язок, то я забув би, який ти виглядаєш". Нічого, треба потерпіти, і буде все краще. Моя дружина – фанатка своєї справи, тож наші погляди [щодо її перебування] іноді можуть розбігатись. Вона каже мені, що не залишить свого місця, поки не буде зрозуміло, що і до чого".

"Мій найкращий друг зі збірної – стрибун у висоту Вадим Кравчук – несе службу. Він служить у прикордонних військах, і його одразу забрали. Він мені розповідав, наскільки все серйозно, був моїм першоджерелом, так би мовити. Мого кума одразу мобілізували. Загалом багато знайомих зараз у Збройних силах України".

Про моральний стан у перші дні повномасштабної війни

"Я взагалі імпульсивний, емоції накривали з головою. Слава Богу, мій тренер усе розумів, давав настанови, як заспокоїтись. Ми зараз уже відійшли від цього, заспокоїлись, розуміємо, як воно розвивається. Але на початку, якщо чесно, то померти хотілось. Настільки була сильна апатія – нічого не хотілось робити. Два тижні мого життя просто вилетіли. Я був, як овоч. Мене привозили на тренування – я нічого не робив, лягав у яму, де сектор зі стрибків у висоту, і дивився в стелю. Було відчуття, наче все моє зникло, наче все забрали, і більше немає заради чого жити. Але зараз ми вже всі на позитиві, розуміємо, що все буде добре, але тоді це був суцільний жах".

Про перші змагання після початку війни

"Мотивація була шалена. Це був березневий старт у Лейрії. Я ще ніколи в житті так сильно не пишався тим, що я українець. Ми виходили в сектор представляти свою країну, виходили в нашій національній формі. Нам було дуже приємно. У секторі мене просто розривало, я хотів усім показати, що я – українець. Усі спортсмени підходили та підтримували – красені! Оскільки ми багато подорожуємо світом, скажу так: нас усі підтримали! Росію як країну ніхто вже не сприймає всерйоз".

Про продовження тренувань за кордоном

"У мене так вийшло, що я залишився в Португалії. Ця країна мала програму допомоги для українських атлетів і загалом біженців, які були вимушені виїхати через війну. Так що мені місцева влада надала житло, забезпечила безкоштовним харчуванням. Плюс – я вступив у клуб "Спортинг". Так, я виїздив на змагання, але і я, і тренер живемо в Португалії. Немає сенсу змінювати країну. Усе йде за планом, так би мовити".

"Питання навіть не в тому, що в Україні зараз небезпечно. Мене лякає те, що я можу там побачити. Мені здається, як я приїду, у мене всередині щось погасне. Ми так багато їздили Україною, бачили наші міста. Узяти той же стадіон у Бахмуті. У 2018 році я там змагався та виборов право їхати на чемпіонат Балканських країн. Зараз же цей спортивний об’єкт розбомбили. Хочеться клацнути пальцями і бути вже вдома, але я розумію, що моя робота тут і треба працювати тут [за кордоном]. Хочеться на п’єдестал із прапором піднятись".

Про норматив на чемпіонат світу

"Була акумуляція сил. Плюс мій тренер тоді казав: "Рома, ти штовхнув у березні на 20.49 метра, залишилось буквально півметра. Усе буде!". Я мав певні сумніви, бо 21 метр для мене то є багато, хоч у світовому рейтингу взагалі ніщо – топ-20, напевно. Коли штовхнув за 21 метр, то був певний ступор, а в голові пронеслось: "Нарешті!". Це ж буде мій перший чемпіонат світу, тоді емоції були просто вибухові.

Про поліпшення результатів

"Як це робити з кожним стартом? Я не знайшов ще відповіді на це запитання. Багато різних факторів впливають. Щоб покращувати показники постійно… Можливо, це навіть нереально. Навіть більше скажу: напевно, на початковому етапі, коли штовхаєш ще не за 20 метрів, то це можливо. Тоді є постійний прогрес. Коли ти вже штовхаєш під максимум, то там важко – ця крива в результатах постійно є".

"Треба сказати велике дякую тренеру, якого вже немає в живих, Євгену Карсаку. Він прийняв рішення перейти до іншої техніки штовхання ядра. Загалом їх є дві – лінійним махом і круговим. І так, як я спортсмен не дуже великих об’ємів і з не дуже великими силовими показниками, було прийнято рішення перейти на круговий мах. Дійсно, це перспективніша техніка, але потрібен був час, щоб вивчити цей рух. За два роки вже почало виходити, але іноді заходжу в коло і все, як у перший раз. Буває таке, коли приходиш на тренуваннях, а в голові – порожнеча. Рідко, але буває".

Про дебютний виступІнтерв'ю було записане до виступу Кокошка на чемпіонаті світу, тому тут він ділиться своїми емоціями до старту. на чемпіонаті світу

"Мене готують до цього психологічно. Чесно кажучи, не відчуваю сильного мандражу. Так, є відповідальність, але не мандраж. Мені сказали: "Ти повинен вийти і показати свій результат". У нас такий вид спорту, що дива не може трапитись. Не станеться такого, що я з результатом 21 метри вийду у фінал, а там штовхну ще й на 22 метри. Не певен, що таке загалом було в історії. Я розумію, який результат я маю показати, на що орієнтуюсь. Завдання я своє знаю. Головне – не боятись. Усі ми однакові. Завдання "мінімум" – це потрапити у фінал. Це мрія, яка в мене є вже давно. Із чогось потрібно починати".

Про роботу задля потрапляння до світової еліти штовхання ядра

"Якщо не говорити складними термінами, то перше завдання – це довести до автоматизму всі рухи. Коли ми виходимо в сектор, здається, що ніжки переставив – і все. Насправді ж дуже багато моментів, зокрема, і дуже тонких, які треба довести до автоматизму. Також потрібно набрати ваги. Ось це два основні фактори, які поки що не дають штовхати далеко. Зараз я важу близько 125 кілограмів, треба хоча б ще десять набрати".

"У нас є кілька етапів підготовки в рамках набору ваги. Наприклад, є підготовчий етап, де ми робимо багато вправ з обтяжувачами. Штанга – це взагалі такий спортивний прилад, від якого все "пухне", дуже швидко набирається вага. Але це вага не тієї якості, що треба. Нам потрібно, аби м’яз був "швидким". Вага повинна бути пропрацьованою, аби ми своїм тілом володіли ідеально. Якщо є щось зайве, то це все одно що тягнути за собою ще одну людину. Потрібен повний контроль тіла".

"Так, на початку повномасштабної війни я втратив десять кілограмів. Але мій організм уже запам’ятав цю вагу у 125 кілограмів, тож повернути її було дуже легко. Це як пам’ять. Але ж якщо намагатись набрати більше 125-ти, то там борешся за кожен кілограм. Як би це не звучало абсурдно – маю проблеми з набором ваги. Ми зараз на зборах, тож обідаємо і вечеряємо на базі. І от коли вже вся збірна сидить в автобусі, я тільки біжу з їдальні, бо доводиться по три порції з’їдати".

Про мрії поза спортом

"Ми це все обговорюємо – і між спортсменами, і з близькими. Хочеться, аби все вже закінчилось. Аби видихнути та вдихнути ковток повітря свободи. Складно це пояснити. Звичайно, хочеться, щоб війна скінчилась і все було, як і раніше. Воно буде, але запитання – коли? Дуже багато часу може пройти".

"Ще ніколи в житті так сильно не пишався тим, що я українець". На чемпіонаті світу дебютував штовхальник ядра Кокошко

Що потрібно знати перед стартом ЧС-2022 з легкої атлетики