"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині

Ексклюзивно
Традиційні писанки Рівненщини
Алла Українець з арт-буком "Писанка Рівненщини" і зразками з музейної колекції. Суспільне Рівне

Понад сто зразків писанок побутували лише в колишньому Радивилівському районі на Рівненщині. Ці візерунки на початку 1990-х років зібрала серед місцевих жительок краєзнавиця і дослідниця з Хотина Надія Мельник. Схеми, занотовані у звичайних шкільних зошитах кульковою ручкою, вона передала старшій науковій співробітниці сектору етнографії обласного краєзнавчого музею Аллі Українець. А писанкарка Вікторія Степанюк перевела їх у колір та форму.

Про орнаменти Рівненщини, бабусю-писанкарку та зв'язок з вапняковим яйцем XV- XVI ст., яке знайшли археологи в Степані — в інтерв'ю зі заслуженою працівницею України Аллою Українець.

— Майже два десятки писанок на столі з музейної колекції?

— Це лише кілька зразків з того, що маємо в музейній колекції. Їх значно більше, насправді. Писанки — дуже делікатний матеріал і у зв'язку з війною ми їх сховали. Тож взяла продемонструвати ті, які мала під рукою, вони ще не осіли у фондах. Їх розписала Вікторія Степанюк, заслужений працівник культури України, яка працює в художній школі, ми з нею співпрацюємо. Разом з обласним центром народної творчості підготували й видали книгу "Писанка Рівненщини". Тут 336 писанок. Є авторські роботи Вікторії Степанюк і є традиційні візерунки, бо вона також переймається й тим, щоб орнаменти, яким, скажімо, сотні років, нікуди не зникли. Для цього їх треба повторювати.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Алла Українець розповіла про традиції, візерунки і схеми писанок Рівненщини. Суспільне Рівне

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Алла Українець розповіла про традиції, візерунки і схеми писанок Рівненщини. Суспільне Рівне

— Поруч з писанками й книгою також звичайні шкільні зошити зі схемами тих візерунків, хто їх робив?

— Ці зошити колись мені передала Надія Мельник, відома краєзнавиця і дослідниця, яка живе в Хотині. На початку 1990-х років вона обстежила і своє село, і сусідні, тоді ще жили місцеві писанкарки, зараз уже таких майже немає. Вони розписували тими традиційними візерунками. І Вікторія Степанюк за цими схемами відтворила писанки, колірну гаму на свій розсуд взяла, вони є в книзі.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Алла Українець розповіла про традиції писанкарства на Рівненщині, схеми і візерунки. Суспільне Рівне

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Схеми писанок, які зробила Надія Мельник із села Хотин. Суспільне Рівне

— Скільки у цих шкільних зошитах схем?

— Більше сотні і це все — традиційні розписи колишнього Радивилівського району. Надія Мельник зробила неоціненну роботу, тут є і прізвища писанкарок, з якого села, рік народження.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Схеми писанок, які побутували у колишньому Радивилівському районі. Суспільне Рівне

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Схеми писанок, які побутували у колишньому Радивилівському районі. Суспільне Рівне

— Тобто більше сотні зразків писанок побутували лише в колишньому Радивилівському районі? Це орнаменти якого століття?

— Це були бабусі 1900-1920-х років народження. Розписували в молодості, тобто це 20-30 роки XX століття, після війни ще теж трішки розписували, але все менше й менше. Бо я, наприклад, почала вивчати писанкарство теж на початку 1990-х років і, коли прийшла працювати в музей, побачила, що в нас нема колекції писанок. Почала шукати писанкарок, що ж тут у нас було. Бо кожен регіон має свої самобутні візерунки. На Поліссі, наприклад, була скоріше, традиція дряпанок — прошкрябували малюнок по пофарбованому. В селах біля Рівного, Рівненському і Дубенському, колишніх Гощанському і Радивилівському районах традиція писанкарства збереглася і в 1990-х роках.

— Які візерунки побутували в цих районах?

— Наші давні візерунки — це геометричні. Якщо подивитися на вишиті візерунки і на писанки — побачимо повтор. Тому що це одні руки творили — вишивали сорочку, рушник і писали писанки. Візерунки — ромбічні чи зірчасті, як я їх називаю, рожі. Є ромби, сосонки, курячі лапки, вітрячки. Але практично в основі їх усіх — хрест. Є також візерунки, які відображають хліборобські символи — грабельки, "гурочки".

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Писанка з візерунком "гурочки", яку відтворила Вікторія Степанюк. Суспільне Рівне

— З чого почалися ваші пошуки писанкарок?

— З моєї малої батьківщини — Гощі, Тучина, оскільки моя бабуся Віннічук Варвара Лукашівна, 1908 року народження, теж розписувала писанки й була першим моїм інформатором. Вона так і сказала: «Що ж ти шукаєш — я писанки розписувала». А я цього не знала до 40 років. Попросила бабусю зобразити ті традиційні, які вона в молодості повторювала щороку, щоб не забути той візерунок, що передався їй від інших. В неї були й візерунки, які вона сама фантазувала.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Візерунок рожа стояча, писанки відтворила Вікторія Степанюк. Суспільне Рівне

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Візерунок рожа лежача і клиночки, відтворила Вікторія Степанюк. Суспільне Рівне

— Ваша бабуся розписувала воском?

— Так, для цього паличка була спеціальна розщеплена, туди вставлявся писачок — фольга намотана на голку, потім та голка виймалася. І розігрітим воском наносили візерунок. Спочатку каркас — яйце ділили вертикально й горизонтально, потім робили навкісні смуги. А далі вже в ці сегменти вписували роги квітки, наприклад, восьмикутної. Роги могли продовжувати і робити клиночки. Цей візерунок так і називали — клиночки. Це бабині візерунки, які існували в Гощанському районі. Восьмикутну квітку на Волині називали рожа, ружа — то вже туди далі до гуцулів. Якщо додавали зверху ще по одній пелюстці, — то вже рожа повна. Крім того, була рожа стояча і рожа лежача. В Степані під час розкопок у 1981 році знайшли вапнякове яйце, там прошкрябаний візерунок, який свідчить про давню традицію дряпанок на Поліссі. І я одразу сказала, що це бабині клиночки.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Вапнякове яйце, знайдене в 1981 р. під час археологічної експедиції під керівництвом Богдана Прищепи в смт Степань Сарненського району. Датується воно XV- XVI cт., справа — схема. Facebook Алла Українець

— У музейних фондах є писанка вашої бабусі?

— Так, їй було за 80, коли вона тремтячими руками розписувала, стоячи біля плити, старалася. Простий візеруночок, але з такою любов'ю зроблений. Вона двоколірна — білий і червоний. Бо кольорову зробити вже не могла, але сказала, що одна пелюстка мала бути жовта, одна зелена, а потім — навпаки. Точну реконструкцію того, що вона розказувала, я попросила відтворити Вікторію Степанюк. Бабуся й про фарби розповіла. Жовта — це яблуньки-дички, кору стругали й настоювали, а зелену — в 30-х роках вже можна було купити. Зелені барвники робили й з зеленого жита, зеленку могли використовувати. Це традиційна наша волинська колористика — зелене, жовте, біле і червоне.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Зліва — писанка бабусі Алли Українець, справа — писанка Вікторії Степанюк, відтворена за цим зразком. Facebook Алла Українець

— Скільки років цьому орнаменту, знайшли десь підтвердження?

— От скільки років вишивці, стільки років і цьому орнаменту.

А скільки років вишивці?

— Ми цього ніколи не дізнаємося. Хто й коли почав вишивати, що було перше — ткацтво чи вишивка, ми не можемо цього прослідкувати. Писанка — матеріал крихкий, два-три дні побула — й розбилася. Їх же ніхто не зберігав. А люди стояли й біля плити по 50 писанок розписували, це дуже важка праця. Бо ж треба було дітям рознести, подарувати сусідам, родичам.

— Писанки робили на повному яйці чи лише на видутому?

— Я коли це чую, мені хочеться ридати. Ну яка жінка в селі буде це робити, їй паски, ковбаски треба пекти. А вона буде стояти і видувати? Для чого? Це стосується й розмов про писанки-обереги. Символізм у писанці є, як і у вишивці. Але я можу сказати, що це означає одне, а ви — що інше. Це ми розшифровуємо символи. Але який зміст вклав той, хто першим вивів цю зірку, що він думав тоді в той момент — ми не знаємо, можемо лише здогадуватися. Бо ті всі символи збереглися, але їхнє трактування, носії тих трактувань — ні. І візерунок вже передавався, як просто візерунок. На той момент, коли етнографи почали фіксувати — люди вже не зберегли цього в пам'яті.

— Щодо орнаментів "грабельки", "гурочки", "вітрячки"...

— "Вітрячки" — це традиція оздоблення, більше поширена серед волинських холмщаків. З Холмщини, знаю добре, бо в мене чоловік з того роду, свекруха привезла, я просто плакала — грудочку воску подзьобану і писачок. І всі холмщаки такі. Це треба було з Польщі їхати на Херсонщину, Миколаївщину, вони ж не зразу сюди потрапили, їх туди в 1947 році відправили, в Голодомор у степи викинули. Вони везли з собою писачок і грудочку воску. І з ким би з них я не говорила — вони так берегли свою культуру і навчили своїх дітей. А наші — забули, в тому середовищі народному, в селі вона не побутує. Скільки всього втрачено безповоротно.

"Я кожного Великодня заглядаю в кошики": етнографиня розповіла про писанкарство та пошуки носіїв традиції на Рівненщині
Алла Українець розповіла про традиції, візерунки і схеми писанок Рівненщини. Суспільне Рівне

— Але зараз — не проблема купити писачок, знайти орнамент і розписувати. Як ви це сприймаєте — як моду, чи відродження традиції?

— Я сприймаю це як намагання відродити. Бо є люди, які раз спробували – і більше не хочуть, але є й ті, які були на майстер-класах, навчилися і далі пробують передати це дітям. І є певна кількість людей, які будуть це робити. Я кожного Великодня заглядаю в кошики, писанок там мало бачу, але вони є. І я така щаслива з того, що бачу в кошиках писанки.

Суспільне Рівне у Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook

На початок