Кіт Інжир – комікс-персонаж, який живе в інтернеті. Його авторка Олена Павлова родом з Рівненщини. Її кіт Інжир прихильник киць-захисниць, фемінітивів та дизайнерських шаликів. Всі малюнки з вусатим супроводжуються патріотичними висловами та закликами читати "стільки, скільки важиш сам".
Персонаж Олени Павлової долучається до освітніх та соціальних проєктів, а ще активно стежить за подіями в Україні. Про віртуальне життя Інжира, любов до слова та планів вусатого — в ексклюзивному інтерв’ю для Суспільне Рівне.
Пані Олено, ви живете в Києві, але зараз перебуваєте у Рівному. Чому так сталося?
Причиною цього стала війна, ми прокинулись о п'ятій ранку від того, що чули вибухи за вікном. Це зараз ми уже розрізняємо і розуміємо, де спрацювала ППО. Але ти чуєш, що твоє місто бомбардують. Ми чекали війну, але, щоб це було бомбардування в 21 сторіччі, столиці європейської країни... Рішення було прийняте до того: якщо почнеться – то їду в Рівне. Тепер жартома кажу, що я тимчасово переміщена додому особа. Тому що я приїхала в місто, в якому виросла, ходила в школу, в якому живуть мої друзі, тато, брат, і яке я дуже люблю.
Як виникла ідея створити кота Інжира і чому його так назвали?
Хотілося завести кота, але оскільки робота журналіста — це буде багато годин і ми любимо подорожувати, то щоб не знущатись з тварини, був вигаданий мальований кіт. Він зручніший, ніж справжній. Я насправді завжди вигадувала якісь комікс-персонажі – і один з них став котом. Малювала карикатури, їх друкували в газеті. Першою надрукованою карикатурою була на Путіна, це ще понад десять років тому. Його дуже легко для карикатур малювати. Назвала Інжиром, тому що вперше скуштувала інжир, була вражена смаком, а його нам привезли родичі з українського Криму, і я була приголомшена, що в Україні росте така смакота. Він спочатку нагадував інжир, потім трошки змінив форму. Я малювала для себе, щоб розважати друзів, але потім ми завели йому Facebook і Instagram, і тепер його власні друзі й читачі вимагають нових котиків.
Коли кіт Інжир вийшов за межі інтернету?
Перша виставка була на Гоголь-фесті у Києві. І тоді явний курс на українську культуру, тому що на початку його кар’єри в інтернеті його хотіло купити російське видавництво — права на 30 картинок. І мій друг юрист з Рівного порадив, що в жодному разі не можна, і це було правильне рішення, бо потім почалася війна. Це було на початку 2013 року.
Скільки часу потрібно для того, щоб намалювати кота Інжира?
Переважно я малюю на графічному планшеті, одразу у Photoshop. Переважно це займає від пів години до години, бо він був створений як швидка реакція на якісь події й ідеї, як боротьба з моїм перфекціонізмом.
Всі ідеї Ваші, чи до вас звертались знайомі, і казали "намалюй так"?
Переважно власні. Але якщо ідеї знайомих класні, то я прислухаюся. Часто буває так, що інжир залучений в якийсь проєкт. Наприклад, ми були амбасадором з безпеки на дорогах. Авторка цього проєкту Ірина Ткаченко перейнялася котиком і вигадала такі фрази, якраз так, як він говорить. Наприклад, треба було малюнок про безпеку на дорогах, що "У котика дев'ять життів, а у тебе одне. Одягай флікери, це світловідбивні елементи для того, щоб бачили водії". Тобто якісь такі фразочки — це його стиль, такі фрази відповідають душі кота Інжира.
В яких ще проєктах брав участь кіт Інжир?
З останніх – самоосвітній проєкт "Критикотики", це настільна карткова гра на розвиток критичного мислення для дітей від десяти років і дорослих. Ми хотіли створити гру, яка змушує дитину чи дорослого задуматися про споживання інформації, про фейки, про забобони, гороскопи й різні речі, які нам підсовують. Це була командна робота, ми залучили до цього дуже круту авторку підручників Інну Большакову. І ще мою колегу з Освіторії, де я працювала, Наталію Каташинську. Ми втрьох розробили цю гру. Це був такий справжній освітній проєкт, його профінансував фонд "Відродження". І ця гра потрапила до сотні освітян різних з усіх куточків України. Зараз цей проєкт оживає, ми хочемо зробити благодійну складову, щоб будь-хто міг купити гру і подарувати її організаціям, які працюють з дітьми. Бо це класний якісний український освітній проєкт.
Ще Інжир був на сторінках підручників з української мови. Там одна з картинок, де інжир каже, що перейшов з котячої мови на українську і став відомим блогером. І авторка просить дітей проаналізувати, що таке блогер, чому варто переходити на українську.
Малюнки з котиком часто супроводжуються мотиваційними фразами, закликами. Де черпаєте натхнення? Кожного разу доводиться думати, що тут написати, що тут зобразити? Чи легко Вам це вдається?
Часом фрази вже є і під них створюється малюнок. Часом сидиш довше, ніж малюєш, і думаєш, що ж тут написати. Нещодавно, наприклад, моя подруга обробила своїх тварин від кліщів і я вирішила, що кліщі ж п’ють кров, то краще подбайте про своїх тваринок, а кліщі хай п’ють кров у ворогів, які сьогодні по наших землях і лісах.
Перша картинка, яку я намалювала в Рівному, коли я приїхала, була: "Скажи паляниця! А також кнедлики, кіфлики, голубці, завиванці, холодець" і ще багато різних назв страв. І врешті він каже: "Здавайся в полон, тебе хоч тут нагодують". Бо про паляницю багато хто говорив, а це якраз Інжировий підхід, з гумором і таким посилом.
Бачили, що кіт Інжир часто дає поради, як читати книги. Наприклад, "Книжечки, як котики, товстенькі – найкрутіші", або "Підбирайте одяг до палітурки книжки, яку ви сьогодні читаєте". Як виникли такі у вас афористичні підписи, і чи дотримуєтесь ви цих правил?
Моя книжка про одяг вийшла до війни, за кілька тижнів. Ми встигли в Києві одну презентацію провести, і я підбирала колір палітурки до очей. Ще Інжир каже, що книжечки треба вибирати як коханців – за запахом. Ще він каже, що книжки – це безвіз у часі й просторі. Є дев'ять поз для читання кота Інжира, я це називаю "Книжкова камасутра". Це те, що я дуже люблю і я хочу поділитися цією любов’ю до читання.
Тобто наділили кота власними рисами, він – це відображення Вас?
Так, всі кажуть, що ми схожі.
Як кіт Інжир змінився з початком війни в Україні? Посерйознішав, чи взагалі виникали ідеї припинити його малювати?
Є така фраза, що всі мають робити те, в чому вони найсильніші. Я зрозуміла, що, мабуть, це він – найсильніший. Я робила щодня по кілька малюнків, коли вже приїхала у Рівне. Про українські міста, створювала речі, які мали б підтримувати людей. Наприклад, Інжир сидить переляканий у ванній і слухає сирени, і каже, що вони звучать так, "ніби мою Україну намагаються викрасти". Була в нього і фраза: "мрію, щоб на нашій землі вибухали бруньки та квітки, а не снаряди та ракети". Він несе світлу функцію – підбадьорювати, давати надію. "Мій дім зараз – вся Україна" був намальований для подруги, яка не могла повернутися додому. Її дуже класні люди поселили в Рівному і вона теж вже два місяці вже тут живе. Я хотіла її підбадьорити, щоб вона тут почувалася як вдома.
Кіт Інжир активний у соцмережах, стежить за подіями події в Україні. Він у своєму стилі вболівав за переможця Євробачення, підтримував Маріуполь. Чи тяжко підбирати потрібні слова?
Для мене це як журналістика і кіт Інжир – моє власне медіа, яке на щось звертає увагу. Про Євробачення я за годину до його початку намалювала – і так сталось, що ми перемогли. Ця картинка дуже популярна, 18 тисяч лайків, кіт Інжир в панамці Калуша. Маріуполь, звісно, тяжко. Хочу намалювати про Рівне, про інші міста щось красиве.
Яке майбутнє кота Інжира? Можливо він стане персонажем якогось мультика, були такі пропозиції?
Були пропозиції від знайомого продюсера. Але для цього треба, щоб я написала сценарій, щоб наша кіногалузь трошки ожила, команду надійну зібрати для роботи, бо зараз я роблю все сама. Звісно, багато мрій. Хочеться побачити його книжкою, бо є багато блокнотів, а книжки ще немає. Люди вже звикли, що це просто картинки в інтернеті. Іграшки також. Друг мріє про дитяче кафе з котом Інжиром. Це треба думати в команді.
Плануєте малювати нових персонажів?
Планую. Кіт Інжир постійно закохується. У нього одна з нових киць, яка йому дуже подобається – киця Полуниця. ЇЇ вигадали школярі з Костополя, які мене запросили на урок української мови. Дуже зворушливо. Я запитала, чи вони читають зараз щось, і хлопчик, який зараз в Іспанії живе, каже: "Ну я не читаю, але до мене їде дядя, і він мені привезе Гарі Поттера". Це класні діти, які навіть в ці часи чекають свою книжку з дому.
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
