"Зубний біль КДБ" — саме так називали дисидентку з Полтавщини Оксану Мешко. Її саму катували, а її ім’я нещадно стирали з інформаційного поля, оскільки бачили в ній загрозу для радянського режиму. Чим вона викликала на себе гнів совєтів, розповіли Суспільному дослідники до 120-ї річниці з дня народження правозахисниці.
Дитинство та юність Оксани Мешко
Оксана Мешко народилась у козацькій родині селян 30 січня 1905-го у селі Старі Санжари на Полтавщині. В родині панували проукраїнські настрої, вони підтримували Центральну Раду та Директорію. Та сім’я була досить бідною – щоб утримати себе, дружину і п’ятьох дітей батько сімейства, Яків Мешко працював на землі та торгував зібраним урожаєм.
З приходом більшовиків 1919-го загинув старший брат Оксани – Євген. 1920-го її батька за невиконання волостю продподатку розстріляли на Холодній горі в Харкові. Родинний будинок конфіскували, тому сім’я розійшлася хто куди. Сама Оксана кілька років проживала у Полтаві, де закінчила першу українську гімназію. Вищу освіту, а саме фах біолога, вона здобула в Дніпропетровську. Там же одружилась з Федором Сергієнком.
Правозахисна діяльність
Після Другої світової до київської квартири Оксани приїжджає її сестра Віра Худенко. Остання ховалась від переслідувань КДБ, оскільки її син Василь Худенко воював у складі Української Повстанської Армії. Сусіди донесли на Віру і її заарештували. Намагаючись захистити сестру, Оксана Мешко теж потрапила під репресії. Їх обох судили за участь у терористичній діяльності, нібито вони хотіли здійснити замах на першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова. За це вони отримали 10 років виправно-трудових таборів, які майже повністю відбули на Уралі в Сибіру.
1972-го року арештували сина дисидентки, Олеся Сергієнка, за участь у протестних акціях проти переслідувань української інтелігенції. Це спонукало Оксану Яківну повернутись до правозахисної діяльності. 1976-го вона стала співзасновницею Української Гельсінської спілки, де була найстаршою учасницею. Їй тоді був 71 рік.
"Сама Українська Гельсінська група мала за методи мирну боротьбу за виконання тих угод, які підписав Леонід Брежнєв в Радянському Союзі, яких не дотримувався, (ці угоди – ред.) підписав під впливом Заходу. І наші правозахисники, дисиденти, в тому числі і Оксана Мешко, використовували ці Гельсінські угоди для того, щоб виборювати права людини", — розповів регіональний представник Інституту нацпам’яті Олег Пустовгар.
За участь в Українській Гельсінській групі Оксану Мешко неодноразово залякували, зокрема озброєним пограбуванням, щоб вона згорнула роботу організації. Це не спрацювало, тому їй присудили шість місяців в'язниці і п'ять років заслання на березі Охотського моря у селищі Аян. "Зубним болем КДБ" її охрестили побратими за незламність у боротьбі з радянським режимом.
Діяльність за кордоном
Після заслання вже 80-літню жінку КДБ відправив за кордон на лікування. Цю можливість Оксана використала, щоб розповісти світові про злочини радянського режиму.
"Її випустили і досить швидко дали візу на виїзд до Австралії, сподіваючись на те, що вона не повернеться в Україну, що вона так там і залишиться. Але вона їм відповіла: «Я повернуся, обов'язково повернуся в Україну на вашу голову". Вона їздила до Австралії, зустрічалася там із українською діаспорою. Потім була у Сполучених Штатах Америки теж на запрошення", — розповіла завідувачка музею Старосанжарської гімназії Таміла Забічук.
До незалежності України Оксана Яківна не дожила всього пів року. Останні місяці дисидентка провела у Києві. Поховали її на Байковому кладовищі.
Як вшанували Оксану Мешко на Полтавщині?
Нині пам’ять про дисидентку відновлюють у назвах вулиць Полтави і Нових Санжар та навчальних закладів. Зокрема, у селі Старі Санжари працює гімназія, названа ім’ям Оксани Мешко.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
