1 липня в Кременчуцькій РВА вручили державні нагороди сім’ям загиблих військовослужбовців. Ордени "За мужність" отримали родини Юрія Малюгіна, Миколи Сіпка, Анатолія Бондаренка, Володимира Борща та Олександра Бортника.
Про це повідомив кореспондент Суспільного з місця події.
Посмертно орденом "За мужність" ІІІ ступеня нагородили Анатолія Бондаренка — солдата десантно-штурмового відділення. Він народився 1993 року, загинув 21 грудня 2024 року в районі села Руське Порічне, що на Курщині. Нагороду передали рідним у Кременчуці.
"Він був люблячим батьком, дуже його не вистачає. Якби він зараз був тут..." — сказала його дружина Юлія Бондаренко.
Орден "За мужність" ІІІ ступеня вручили також родині загиблого Юрія Малюгіна. Військовий був стрільцем-помічником гранатометника механізованого батальйону. Загинув 23 квітня 2024 року в районі села Роботине Запорізької області внаслідок ураження ворожим FPV-дроном.
"Йому було 54. Я навіть не могла уявити, що його заберуть на війну", — розповіла мати загиблого воїна Олена Малюгіна.
Микола Сіпко — молодший сержант, командир міномета мінометної батареї, посмертно був відзначений також орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Він загинув 28 березня 2024 року внаслідок штурмових дій біля села Новодарівка на Запоріжжі.
"Ми прожили разом 32 роки — щасливі, спокійні. Він був чесною, дуже порядною людиною. Для мене — найкращим", — розповіла дружина Світлана Сіпко.
Орденом "За мужність" ІІІ ступеня нагородили і Володимира Борща, молодшого сержанта, командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Воїн розпочав службу з червня 2022 року. Загинув 1 червня 2024 року поблизу села Мала Токмачка на Запоріжжі.
Родині воїна Олександра Бортника вручили орден "За мужність" І ступеня, яким посмертно нагородили військового. Чоловік мав вищу освіту, науковий ступінь та працював у сфері освіти. Проходив службу в Афганістані, де здобув перший бойовий досвід. 2014 року добровільно став на захист України. З початком повномасштабного вторгнення 2022-го знову повернувся до війська. Служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша на посаді командира відділення розвідувального взводу. Попри поранення обох ніг, військовий самостійно дійшов до позиції та організував оборону. Загинув під час евакуації 3 липня 2024 року в Донецькій області.
"Батько завжди казав, що він не може залишити своїх хлопців, своїх побратимів, що він старший, тут всі молоді, і їх треба навчати. І так я зв'язалася випадково — я знайшла його хлопця, побратима, але з 44-ї бригади. І він мені дуже багато розповідав про мого батька і сам казав, що він вважає його своїм батьком. Він його навчав. Він був для них усім — батьком, відважним чоловіком, якого всі дуже люблять, поважають та будуть пам'ятати завжди", — розповіла дочка загиблого Маргарита Бортник.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
