Андрій Лейнвебер — власник кінного клубу. З початку повномасштабного вторгнення разом зі своїми кіньми чоловік виїхав з окупованого Мелітополя до Ізмаїла, що на Одещині. Тут він продовжує свою справу, навчає дітей та всіх бажаючих, проводить тренування і мріє розвивати на Бессарабії кінний спорт. Як на створення кінного клубу відреагували місцеві жителі та яка допомога нині потрібна чоловіку — дізнавалась кореспондентка Суспільного.
Любити коней Андрій почав з самого дитинства. Батьки не дозволяли йому займатися цією справою, проте він продовжував.
"З п'яти до семи років я ще займався, батьки дозволяли. Потім вони почали забороняти, тому що я був дуже бешкетний. Я займався сам, від них це приховував. У 14 років купив свого першого коня. Думав, що якщо приведу його додому, то у батьків не буде вибору. Але вони сказали: "Де взяв, туди і веди назад". Довелось домовитися зі своїм дядьком, щоб кінь жив у нього. І так я продовжував займатися", — розповів чоловік.
Власний кінний клуб Андрій відкрив напередодні війни. Коли його рідне місто опинилось під окупацією, то він разом з колишньою дружиною та сестрою прийняв рішення виїжджати. З собою родина забрала трьох власних коней:
"Приїхав я сюди вже під час війни, 17 квітня 2022 року. Водій, який нас вивозив, він був сам з Ізмаїла і запропонував нам приїхати сюди. Каже: "Спробуйте тут, бо тут кінного клубу немає". І ми спробували. Тут такого дійсно немає. Для деяких людей — це здійснення мрії, тому що багато хто давно шукав, а зараз у них є можливість займатися тут, у місті".
Коли родина приїхала, їх прихистили в одному із сіл Ізмаїльського району і безкоштовно надали територію для проживання тварин. Але після розширення клубу ця територія виявилась маленькою і довелось шукати щось інше.
"Коли я почав розвиватися, стало більше коней, я почав шукати більшу територію, їздив по полях. Знайшов територію, підійшов, домовився. Мене пустили як переселенця з домовленістю, що я буду охороняти її", — прокоментував Андрій Лейнвебер.
На цей час на території перебувають п'ять коней і один поні, продовжив він. Однак власними є лише двоє коней і поні.
Чоловік також розповів, що першого коня звати Буцефал. Він купив його за тиждень до війни, але забрати зміг лише 1 червня 2022 року.
"Від колишнього власника йому дісталось нелегке життя і купа шрамів на тілі. Перших два місяці він був дуже озлоблений, не підпускав до себе ближче ніж на два метри, показував агресію до людини, міг вдарити, вкусити. Зараз він дуже тактильний, працює під новачками та дітьми".
Другого коня звати Лорд. Разом з ним Андрій виїжджав з Мелітополя.
"Йому 19 років офіційно та 25 — неофіційно. Через свій спокійний характер Лорд працює на іпотерапії з особливими дітьми та з військовими. Він наділяє своєю енергією, спокоєм. Коні, вони всі переймають на себе ваші проблеми, думки, настрій і заспокоюють", — підкреслив він.
Інші троє тварин, які є на території, належать ученицям, зазначив власник кінного клубу.
"Один із коней був викуплений мною з м'яса, потім моя учениця його перевикупила вже собі. Інші двоє — цілеспрямовано куплялися для учениць, і вони зараз на них займаються".
На даний час чоловік має 20 постійних учнів. Займатися приходять як діти, так і дорослі.
"Ходять не тільки з Ізмаїла та з Ізмаїльського району. Приїжджають з Вилкового, з Болграду. Деякі навіть з Одеси, хоча в Одесі є свої власні кінні клуби. Деякі приїжджають на прогулянки. Не на тренування, на прогулянки. На фотосесії також часто приїжджають".
Наразі кінний клуб відчуває певні складнощі через брак фінансів, підкреслив Андрій Лейнвебер. За його словами, усі кошти за тренування витрачаються на зернові, сіно та солому, яку їдять тварини.
"Зараз найдешевший тюк сіна коштує 100 гривень. На кожного коня на добу потрібен один тюк. Є такі люди, дякувати Богу, що вони є, які увійшли в моє становище, вони мені дали сіно в борг. Також складно з доглядом і доводиться просити знайомих за окрему оплату, щоб вони допомагали працювати", — поділився Андрій.
Однак попри всі складнощі кінний клуб продовжує працювати. Чоловік й надалі проводить тренування і мріє розвивати кінний спорт на Бессарабії.
"Я хочу показати людям те, що коні — це не величезні та небезпечні тварини, це такі самі котики і собачки. Як ти до них ставишся, так і вони до тебе. Коні — це друзі на рівні людей, а може навіть і краще них. Тому що вони ніколи не обманюють, вони поруч з тобою завжди. Якщо до них належно відноситись, вони тобі віддадуть повністю все, що мають".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
