Військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти Владислав Крупенко загинув 4 липня цього року, йому було 18 років. Аби захищати Україну, хлопець приховував свій вік. Наразі родина бійця не може його поховати, оскільки чекають на результати експертизи. Про життєвий шлях Владислава розповіли його рідні.
Мама Владислава Неля Крупенко розповіла, що хлопець загинув під час виконання бойового завдання. Жінка зберегла на пам'ять його військову форму:
"Навіть не знаю, що з цим робити. Так, на пам’ять залишили. Попрали, попрасували. На початку повномасштабного вторгнення, на початку цієї війни, йому було 17 років. Він народився в кінці року, в листопаді.
Присягу він прийняв в училищі. В серпні він поїхав, це у серпні 2022 року, це ж все рік пройшов. І вже у вересні він прийняв присягу. Ще не було йому 18 років".
Жінка сподівалась, що Владислав навчатиметься три роки, сподівалась на закінчення війни:
"Я все це сприймала так, що він буде вчитися три роки. Розуміла, що він буде вчитися. Ми б чекали поки він закінчить навчання, дай Боже, закінчилась би ця війна, хай він далі ще вчиться".
Старші сестри Владислава — Ольга та Лілія згадують, як на початку війни він допомагав обороняти місто:
"Коли почалася війна, я йому телефонувала і кажу: "Владік, нащо ти?". Бо йому було 17 років і він рвався в тероборону. В Одесі біля пам’ятника Дюку, Потьомкінських сходів, він там вантажив мішки з піском, він все це допомагав, він хотів бути корисним. Йому казали, що ти маленький, тобі тут не можна бути. Він приховував свій вік, щоб його взяли", — розповіла сестра Лілія.
Після закінчення школи юнак вступив до військово-морського училища, записався до тероборони, а згодом підписав контракт зі Збройними силами, де отримав звання матрос-стрілець:
"Владік вступив до військово-морського училища, на Успенській тут, в місті. Їх перевели до Умані, він там навчався і він вже натякав на те, що йому не подобається сидіти без діла і не бути корисним.
Він підписав контракт, його перевели в 35 бригаду морської піхоти, дали звання матрос-стрілець. Він висловив своє бажання, що він хоче піти на "нуль". Його направили на "нуль" 2 липня, а 4 він загинув".
Сестра Владислава розповіла, що буда останньою, хто з ним спілкувався. Тоді він привітав її з Днем народження:
"Він ще першого числа повідомив всім, що він не буде декілька днів виходити на зв’язок. 2 липня в мене було День народження і мій чоловік виніс свій телефон, тому що я навіть не чула, що він дзвонив чи беззвучний стояв…
Це я, виявляється, остання, хто з ним спілкувався. Я просто пам’ятаю його слова, ті, що він мені побажав і вони просто залишаться завжди".
Мати Владислава розповіла, що відпустила сина зі спокійною душею та не мала передчуття, що це їхня остання зустріч:
"В мене ніякого передчуття не було, коли він поїхав. Ми провели на вокзалі й не було відчуття, що я його бачу востаннє. Я їхала зі спокійною душею. Він міг так себе подати. А коли дзвонив, відчувала, що по голосу сумний він такий. Він зі мною мало розмовляв, він не хотів розповідати все в подробицях. “Мені не можна, мені одну хвилину поговорити. Мама, я поспішаю, в мене купа роботи”. Питаю: “Чим ти там займаєшся?”. “Роблю те, що потрібно”. Нічого не розповідав, такий таємний був".
Владислава вважали зниклим безвісти. Через два тижні тіло разом з документами знайшли. Сестри опізнали брата по фото, але своїй мамі їх не показували:
"Остаточно вже зателефонували мені і сказали, що дістали тіло, через 2 тижні. Там були документи, кулемет, форма, це дійсно Владик, але тіло в такому стані… два тижні, треба з’ясовувати. Я зв’язалася зі слідчою, яка веде його справу, вона скинула фотографії тіла. І по тім фото ми дізналися, що це Владік. Мамі ми не показували", — згадує сестра військового.
Тіло бійця перебуває у морзі у Дніпропетровській області. Повернути його родині для поховання зможуть лише після аналізу ДНК:
"Ще його не поховали. У зв’язку з тим, що тіло знаходилось два тижні на вулиці, не дивлячись на те, що ми його опізнали, по закону він має пройти аналіз ДНК. Ми перездавали аналіз ДНК і велика черга. Державне ДНК там велика черга і чекати треба від одного місяця до трьох результати ДНК. Вже пройшов майже місяць, ми чекаємо. Знаєте, просто в нас ще є таке, що це все не правда. Може, ДНК це підтвердиться. Тіло три тижні в морзі з документами під його ім’ям і тільки в минулий понеділок у нього взяли зразки й сказали з цього моменту чекати від місяця до трьох. Тобто, коли ми дізнаємося результат, підтвердження — ми самі не знаємо ні числа, ні місяця.
Дуже боляче нам від думки, що він десь лежить зараз і ми його побачити не можемо і не зможемо, тому що я розумію, що від місяця до трьох він буде в закритій труні. Ми його вже ніколи не побачимо".
Мати бійця Неля Крупенко сподівалась виховувати онуків, однак зараз просить загиблого сина їй хоча б наснитися:
"Я ніколи в житті не думала, що в нього так швидко життя закінчиться. Стільки було планів… Я йому говорила, що я буду з тобою віка доживать на старість. Він каже: “Що ти зі мною будеш робить?”, кажу, дітей тобі глядіть, Владік. Він говорить: “А ти думаєш, що я встигну так швидко тобі дітей народить?”. Я кажу, що все попереду. Він мені навіть зараз не сниться. Я його прошу, приснись, будь ласка, речі його з собою у ліжко ложу. Він, мабуть, не хоче просто… Він знає, що дівчата не показують ні його фото з морга.
Як тоді не дзвонив мені, нічого не говорив нічого страшного, а зараз і не сниться, щоб я не бачила. Йому немає що мені сказати, як виправдатись, бо я його постійно просила, що не переживу цього, Владік, якщо щось станеться з тобою".
Більше історій родин, які не можуть поховати військових через черги на ДНК-експертизи дивіться у новому фільмі "Черга на прощання" від команди розслідувачів Суспільне Новини за посиланням.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
