«Попрацювавши в «Темі дня», я відчув усі переваги незалежного мовлення» — редактор UA: РІВНЕ Олексій Бухало

«Попрацювавши в «Темі дня», я відчув усі переваги незалежного мовлення» — редактор UA: РІВНЕ Олексій Бухало

11 вер. 2019

Редактор «Теми дня» Рівненської  філії UA: Суспільне мовлення, історик у другому поколінні, діджей, радіоведучий, теледокументаліст, автор історичних блогів для ВВС Україна Олексій Бухало поділився з нами, чим захоплювався в дитинстві, коли пов’язав свою долю із журналістикою, як став історичним документалістом, які цінності Суспільного поважає найбільше та чи залишається в нього час на родину.

Шлях до журналістики

За словами Олексія, до журналістики він прийшов «обхідним маневром» через діджейство. Здобуваючи освіту історика в рівненському виші, працював у нічних клубах. Свої сили спробував на комерційній радіостанції ведучим ефіру, а згодом — музичним редактором на FM-станції Рівненської державної ОДТРК.

«Мені подобалося складати плейлисти, підбираючи якісну українську музику й чергуючи її з непопсовими західними хітами. Захопив момент спілкування зі слухачами. Вів хіт-паради та інші радіопередачі. Разом із колишнім генеральним директором Андрієм Велесиком більше ніж десять років тому задумали власну родзинку 50% україномовних пісень в ефірі», — розповідає він. 

Олексій Бухало — спадковий історик. Його батько — Гурій Бухало — відомий краєзнавець та дослідник, на чию честь назвали одну з рівненських вулиць. Мама — учителька. Олексій мав нагоду захистити дисертацію, присвятити життя науковим дослідженням, проте гору взяли захоплення музикою і фінансова незалежність.

«Пізніше, знаючи, що мій тато мав багато краєзнавчих напрацювань, а я фах історика, головна редакторка телебачення Галина Шепель запропонувала готувати краєзнавчий телепроєкт «Так було». Спочатку поєднував радіо з телебаченням, а згодом очолив відділ виробництва документальних програм і фільмів. Такі відділи були лише в кількох обласних ДТРК», — згадує Олексій.

 

Історична документалістика

Не маючи спеціальної журналістської чи режисерської освіти, Олексієві у 2007 році довелося опановувати тележурналістику самостійно. Читав спеціальну літературу, уважно переглядав роботи українських та закордонних документалістів. Вчився писати сценарії, вивчав монтажні програми. Найбільше непокоївся, що в невеликій Рівненські області швидко вичерпається тематика. Але невдовзі теми почали «шукати» автора самі. 

Давно збагнув, що за діджиталом майбутнє, відтак у 2012 році створив фейсбук-сторінку для «Так було» й власний youtube-канал, де публікував програми та фільми. Читав поради, як писати короткі й цікаві пости та описи для відео. Проєкт «Так було» успішно проіснував 10 років.

«До кожної «Так було» підходив із самоаналізом, радився з колегами, збирав думки й коментарі, цікавився враженнями в глядачів. З 2014 року мелодії для музичного оформлення шукав у безкоштовній youtube-бібліотеці, щоб не порушувати авторських прав. Відтоді просив операторів фільмувати у Full HD, щоб на інтернет-платформах публікувати відео з максимальною якістю. Кістяк програм монтував за комп’ютером власноруч», — говорить Олексій. 

Документалістику можна й потрібно відродити на Суспільному, вважає Олексій Бухало, є чимало напрацювань, актуальних і цікавих тем.  

З 2016 року він веде блоги на історичну тематику для ВВС Україна. Зізнається, що писати для загальноукраїнського ресурсу виявилося складніше. Адже, на відміну від авторської програми на регіональному телеканалі, тут кожне слово могли відкоментувати найрізноманітніші читачі — від звичайних тролів до докторів наук. Це стало черговою «планкою».

 

UA: Суспільне мовлення

Дослідницький досвід допоміг Олексієві успішно стартувати як редактору й ведучому суспільно-політичних проєктів «Тема дня» й #Звіти_наживо на Суспільному. Дуже знадобилися в роботі й digital-навички, адже матеріал потрібно подавати одразу на кількох платформах.

Олексій жартує, що пошук істини в історичних монографіях і документах допоміг у роботі з першоджерелами суспільно-політичної тематики — законами, документами органів влади. І там, і там потрібно бути точним і відповідальним за те, що оприлюднюєш. Це чергова висота.

«Щоденні ефіри, шалений темп, водночас усе має бути точно, перевірено й неупереджено. Було кілька побоювань. Що робити, якщо гість пообіцяє, а не прийде на ефір? Як утриматися від висловлювання власної позиції і залишитися модератором розмови? А ще попервах не міг правильно зрозуміти пауз, що виникали після несподіваних для гостя запитань. Здавалося, вони тягнулися вічно. Згодом усе стало на свої місця. Налагодилася тісна співпраця зі службою новин філії, місцевими експертами, топовими спікерами міста та області. Бути об’єктивним допомогли стандарти Суспільного. Тепер переглядаючи інтерв’ю на комерційних каналах, чітко бачу, як ведучі маніпулюють думкою глядачів, незбалансовано висвітлюючи тему або приховано нав’язуючи їм власні (або передбачені політикою власників телеканалів) висновки.  Зрештою зрозумів, що пауза після запитання це успіх: співрозмовник не має готової чи шаблонної відповіді», — ділиться Олексій Бухало.

Найбільше запам’ятався Олексієві випуск «Теми дня», коли співрозмовник спізнився на прямий ефір і зайшов до студії на десятій хвилині програми. Тоді обговорювали ухвалення та розподіл громадського бюджету. Бентежило, що фінансову підтримку отримують заходи, які в описі проєкту мали б пропагувати українську культуру й ідентичність, а насправді нагадують примітивне ярмаркування й мають комерційну мету. Тобто громада власним коштом утримувала «фестиваль» із подвійними стандартами.

Згадує, що одна з «Тем дня» про підтоплення міста після злив допомогла досягти згоди відповідальним чиновникам й експертам у вирішенні проблем зі старими міськими комунікаціями.

«Неупередженість, об’єктивність, точність, повнота інформації і дистанційованість ведучого від власного «я» мені дуже імпонують. Це цінності Суспільного. Попрацювавши в «Темі дня», я відчув усі переваги незалежного мовлення. Як в історичній журналістиці, так і в суспільно-політичній мені невідомо, що таке писати або готувати матеріали «на замовлення». Натомість є унікальна можливість глибоко вивчати питання, які раніше знав поверхнево, і донести їх глядачам. Наприклад, такими темами для мене стала децентралізація влади та реформа медицини», — зазначає Олексій Бухало.

 

Краєзнавство

Не полишає Олексій і краєзнавчих досліджень. Він підготував два телефільми про нематеріальні культурно-історичні пам’ятки краю коштом грантів обласної ради та адміністрації. Торішню свою роботу присвятив унікальній прадавній традиції ткацтва серпанкового полотна в селі Крупове на Поліссі.

Нещодавно автор презентував другий фільм, присвячений давньому язичницькому поліському обряду «водіння Куста», що дійшов до наших днів. Він знімав його цьогоріч разом з оператором Миколою Штемпелем на Трійцю в селі Сварицевичі Дубровицького району.

 

Особисте

Олексій каже, що родина розуміє всі його творчі пошуки й радіє знахідкам. Разом із дружиною він виховує двох дітей-підлітків. Тринадцятирічний син Богдан нагадує йому себе в юності. А дванадцятилітня донька Єва читає татові історичні блоги.  

«На родину залишається мало часу, — ділиться Олексій. — Хоч й усвідомлюю, що це погано, адже в підлітковому віці діти потребують особливої уваги. Я рано став самостійним. Єдине, про що шкодую в житті що не поїхав навчатися до Києва. Із золотою медаллю після школи були всі шанси здобути освіту в столичному виші. Тим паче, що однаково захоплювався й гуманітарними, і точними науками. Любив розв’язувати задачі з фізики, доводити теореми з геометрії та писати твори. Тому й брав участь в олімпіадах із різних предметів. Навчався за принципом: де складніше, там  спокусливіше. Мабуть, це й допомагало в опануванні різних навичок і вмінь. Взагалі вважаю, що людина не може зупинятися на досягнутому — учитися потрібно все життя».

 

Фото: сайт UA: РІВНЕ, фейсбук-сторінка Олексія Бухала, а також надані ним особисто.

 


Читайте також