Анна Гонтар — миколаївська параплавчиня та триразова призерка на Паралімпіаді-2024 в Парижі. 24 жовтня 2024 року указом Президента України спортсменці було надано звання "Заслуженого майстра спорту України".
У Парижі атлетка виграла три бронзові медалі: захистила звання бронзової призерки на 50 метрах вільним стилем, здобула бронзову медаль на 100-метрівці брасом та у змішаній естафеті 4х50 метрів комплексом.
Про старт карʼєри, міжнародні виступи та досягнення спортсменка розповіла кореспондентам Суспільного.
Спортивні досягнення та шлях на Паралімпіаді-2024
Як відбулася для вас Паралімпіада в Парижі?
Всі дні були насиченими. У перший день, коли ми прилетіли, то з дівчатами поселилися у квартирі, де в кожній кімнаті було по два ліжка. Тоді я не пішла на тренування, а разом з тренеркою пішла дивитися на паралімпійське селище. Перший день у нас був "лайтовимЛегкий/простий". Тренерка вирішила дати відпочинок після перельоту.
Якщо порівнювати Токіо, де я брала участь у своїй першій Паралімпіаді, і Париж, то у Франції було все краще: і на вигляд, і сплановано. Окрім транспорту. Басейн від паралімпійського селища був дуже далеко, і ми довго добиралися до нього. Працювали на гнучкість. Коли заходиш у стартову ванну — це все видається нереально крутим: трибуни, розташування басейну.
Коли я уявила, що всі ці трибуни будуть зайняті глядачами, спочатку злякалася, тому що це було вперше, коли я буду на змаганнях і буде стільки глядачів. Адже в моєму спортивному житті весь час траплялося щось, що не давало глядачам бути присутніми на змаганнях.
Одна з причин — COVID-19. Чому в інших ситуаціях не було багато людей, навіть не згадаю. Точно памʼятаю, що були глядачі на моїх перших міжнародних змаганнях в Дубліні, в Ірландії у 2016 році. І після цього все.
З ким найбільше спілкувалися у Франції зі спортсменів? Чи доводилося комунікувати з іноземцями? Що вони кажуть про Україну?
Багато працівників в паралімпійському селищі підтримували Україну, запитували як ми, чи чимось треба допомогти. Дуже багато іноземних спортсменів мені під час повномасштабної війни писали, запрошували до своїх країн, щоб я була в безпеці, з сімʼєю. Зараз я живу у Фінляндії.
Чи доводилося перетинатися з росіянами у Франції?
Атлетів з країни-агресорки було багато. Було дуже важко себе стримувати в їхній присутності. Деякі з них хотіли розмовляти з нами, але ми ігнорували та обходили їх.
Особистий архів Анни ГонтарПотім росіяни, ймовірно, все зрозуміли та вже самі нас обходили. Президент Паралімпійського комітету нам порадив тримати себе в руках, тому що всі наші дії щодо них можуть негативно вплинути на нашу карʼєру.
Які були емоції після здобутих нагород на Паралімпіаді?
Моя перша бронзова медаль на дистанції 50 метрів вільним стилем була очікуваною. Я багато працювала у Фінляндії, потім їздила до України, де тренер корегував мою техніку. Я дуже щаслива, що в мене є три бронзові медалі, і кожна з них дуже важлива.
Я була здивована, що на дистанції 100 метрів брасом я зможу вибороти медаль, тому що це був мій неосновний стиль плавання. В мене були дуже сильні суперники. І нагорода на цій дистанції для мене була нереальною. Після цього я телефонувала сімʼї, друзям, було багато вітань у Фейсбуці.
Чи встигли щось відвідати у Франції?
Восьмого вересня, за день до вильоту, ми з тренеркою поїхали в Париж, я побачила Ейфелеву вежу, дуже багато гарних місць. Але часу було обмаль, я б ще раз хотіла б повернутися у Францію і приділити цій країні набагато більше часу. Приємно, що тут було багато українців, які просто підходили до нас і вітали з нагородами, обіймали, фотографувалися з нами. Це було незабутньо.
Кар'єрний розвиток, "Заслужений майстер спорту"
Нещодавно ви отримали звання "Заслужений майстер спорту". Які емоції? Хто перший привітав?
Це було для мене дуже неочікувано, я щаслива. Але моя багаторічна робота дала мені можливість отримати це звання. Першою мені про це повідомила директорка Миколаївського регіонального центру "Інваспорт" Тетяна Жуковська. Це було моєю мрією. Тепер я маю ще інтенсивніше працювати та відстоювати це звання.
Коли і як почали займатися плаванням?
Вперше мене у п'ять років батьки привели на плавання. Страх був, без інструктора не могла триматися на воді. Але підхід мого тренера допоміг здолати страх, а тепла вода і спеціалізовані вправи позитивно вплинули на моє тіло і мʼязи.
Через два місяці я вже самостійно могла пропливати відстань у 12 метрів. Поруч по бортику завжди стояв тренер і тримав занурену палицю у воду, щоб в будь-який момент я мала можливість вхопитися за неї. Це були мої перші маленькі кроки у великий спорт.
Чи є для вас якийсь приклад у плаванні? І якщо так, хто це, і чому?
Коли я починала свої кроки в спорті, для мене прикладом була моя конкурентка з Херсона Єлизавета Мерешко. Вона дуже багато віддала плаванню, гарно виступала на кожних змаганнях, і я завжди дивилася на неї, хотіла бути гідною конкуренткою. Вона вже закінчила спортивну карʼєру. І мені її не вистачає, щоб відчувати дух змагання. Зараз для мене прикладом у всьому є наші військові, які в цей час захищають нас, і загалом усі українці, які працюють та волонтерять.
Чи бачите себе ще в якомусь виді спорту або сфері, окрім плавання?
Можливість робити те, що я люблю, дало мені відчуття значущості для суспільства, допомогло наповнити життя яскравим змістом.
Я відчуваю свободу у воді, тому не готова сказати, що бачу себе ще в якомусь виді спорту.
Коли я у 2022 році була місяць під російською окупацією в Херсоні, то мені було дуже важко без води. Настільки важко, що батько створив мені імітаційний плавальний тренажер, щоб я якось могла імітувати стилі плавання, щоб не забувати як це. Тому після завершення спортивної карʼєри плавчині, хотіла б попрацювати тренеркою в цій же сфері.
Як і де нині проводите час? Які попереду змагання?
Після Паралімпіади в мене була відпустка. В цей час було багато зустрічей тут у Фінляндії. В місто Логʼя, де я живу, приїздив мер Калуша. Це міста-побратими. І для мера Калуша було сюрпризом побачити мене, а для мене — побачити його. Ми дуже чудово провели день, було цікаво поспілкуватися з ним. Він мене запросив до Калуша, сказав, що в них є басейн. Ми зробили йому екскурсію по спортивній базі. В цей час сюди приїхали на відпочинок діти з Гонконгу. Коли я їхала вулицею, вони мене побачили та почали зі мною фотографуватися, брати автографи. Один із найкращих днів.
Зараз я тренуюсь тричі на тиждень в басейні. Було важко почати плавати. Попереду, в наступному році, у нас чемпіонат світу в Сінгапурі.
Які плани на майбутнє?
Зараз хочу закінчити магістратуру і, можливо, вчити плавати дітей у свої вихідні. А так, загалом, плани — продовжувати тренуватися і готуватися до змагань в наступному році. Також хочу ще поїхати на наступну Паралімпіаду в Лос-Анджелес, тому плани амбітні та на довгий період. Треба йти вперед!
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
