"Нікому не бажаю, як ми оце живемо". Жителька Партизанського, що на Миколаївщині, живе з рідними в сараї

Любов — жителька Партизанського, що на Миколаївщині. У березні 2022 року жінка з родиною виїхали з села. У 2023 році повернулись. Живуть у сараї та планують колись відновити будинок, зруйнований російськими обстрілами.

Про своє життя Любов розповіла кореспондентам Суспільного.

Любов, жителька Партизанського: Один онук залишився в місті і того прострелили. Каже: "Бабусю, я б приїхав, Вам би поміг, але не можу". Ногу прострелили. Поставили пластину йому. А що я можу? Я без руки. Він — бідний, без ноги. І ось таке у нас робиться в сім’ї.

Зруйнований будинок Любові. Фото: Ніна Булах/Суспільне Миколаїв

Любов, жителька Партизанського: Мені ось 77 років буде. Я ніколи не думала. Діти приїдуть, поприбирають у кімнатах. Я вже стара. Вони приїдуть — молоді, починають: "Бабуню, то там те треба, то те потрібно”. Ну, кажу, робіть по-своєму.

Кімната в будинку Любові. Фото: Ніна Булах/Суспільне Миколаїв

Любов, жителька Партизанського: Зайшла сюди в хату. І, думаю, візьму, що воно провалилося. Стіл побився. Був новий стіл. Потім дивлюсь, воно отаке стирчить. Бомба, чи як її. Прямо застрягла — поламала і стіл, і все.

Пошкоджені меблі у кімнаті Любові. Фото: Ніна Булах/Суспільне Миколаїв

Любов, жителька Партизанського: Це спальня була у нас. Я як їхала, я в холодильник склала крупи різні. Приїхали — немає нічого. Все забрали. Немає нічого. Ще бутилі під ліжком поставила, то бутилі є: помідори, огірки, вишні. Кажу: "Слава Богу, що не забрали", Бутилі тільки потрібно помити чи повитирати.

Пошкоджена обстрілами кімната в будинку Любові. Фото: Ніна Булах/Суспільне Миколаїв

Любов, жителька Партизанського: Що буде, то буде. У своїй хаті. Але Бог з ним. Ось спимо: диван поставили, холодильник є. У сараї жити в цей час. Я не знаю. Усі сміються, що ми в сараї. Але що зробиш? Де ми поселимося, як немає де. Оце так дожились. Не знаю. І вже не ті роки. Ну, що я можу зробить, пороблю трохи — голова крутиться. У мене сильний тиск і як засмучусь, я не сплю. Я не знаю, як далі жити у таких умовах. Оце таке життя. Нікому не бажаю, як ми оце живемо.

Жінка сидить на дивані в сараї, де мешкає після повернення в село. Фото: Ніна Булах/Суспільне Миколаїв

Читайте також

Нічний обстріл Миколаєва. Історії очевидців

На Миколаївщині встановлюють модульні будинки для тих, хто втратив житло

Ліплять заради перемоги. Волонтерки з Шевченкового, що на Миколаївщині, готують вареники для військових

Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.