Староста сіл Лимани та Лупареве Наталія Панашій ні на день не покидала населені пункти з початку повномасштабної війни. У соцмережах жінка щоденно сповіщала односельців про наслідки обстрілів громади, видачу гуманітарної допомоги та будматеріалів, публікувала кумедні фото, аби підняти дух людей.
Про життя під обстрілами та відбудову будівель у Лиманах та Лупаревому Наталія Панашій розповіла кореспондентам Суспільного.
Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну
"Люди не панікуйте, це не війна, тривають навчання на Широкому лані".
24 лютого 2022 року розпочалося зі звуку далеких глухих вибухів, які чули в селі. Спочатку передивилась свій телефон, було багато дзвінків від жителів, які завжди з будь-яких питань телефонують. Я у Фейсбуці написала: "Люди не панікуйте, це не війна, тривають навчання на Широкому лані".
Планувався звичайний робочий день. Напередодні, 22 лютого, відбулася сесія сільської ради. Всі питання, що розглядалися, були щодо стабілізації та виконання заходів з будівництва, допомоги, з різних видів робіт в громаді, зокрема, в селах Лимани та Лупареве. Не було відчуття розгортання війни.
На 9:00 ми зібрались у голови громади, розмовляли, обмінювались думками. Втім, ще на території у нас такої паніки не було. Через село пролягає дорога Миколаїв—Станіслав—Херсон. Вона стала коридором виїзду херсонців за межі своєї області. Ми бачили, як їде багато цивільних машин, до 300-400 автівок проїжджало. Їхали переважно діти, старі, жінки.
383 дні у рідному селі
Всі дні я перебуваю на території села Лимани. Тут проживає моя сім’я. Я знала, якщо поїду, то без допомоги залишаться люди.
За час російської агресії були періоди, коли на території села Лимани залишилося 202 людини з 4 тисяч, а в селі Лупареве 37 із майже 1,5 тисячі. А в садових товариствах з майже 12 тисяч постійних жителів залишилося до 200 людей. І у всіх людей виникали питання, всі знали, що в будь-який час можна прийти, звернутися, отримати допомогу. Найбільшим було питання – надання гуманітарної допомоги.
Чесно, рази три у мене була паніка, що ми можемо залишитися самі. Такий був складний період. Село Олександрівка – це сіра зона, це вже Херсонщина, а ми поруч. Думаю: "Невже?". А потім себе налаштовую: "Наталю, ну як? У нас такі захисники! Ми витримаємо, ми сильні!".
Сторінка у Фейсбуці перетворилася на платформу підтримки односельців
Я щоранку на своїй сторінці у соцмережах намагалась підтримати людей, що ми незламні, ми українці, ми вільні, ми переможемо, разом до перемоги. Ось такими реченнями, вважаю, що ми повинні один одного підтримувати і триматись, адже наша Україна незламна.
"Таке спілкування необхідне. Люди передають важливу інформацію один одному".
Без соцмереж сьогодні важко існувати, людям потрібна правдива інформація. Я пишу людям, що відбувається в селі, в громаді, до чого треба бути готовим. Наприклад, була масована ракетна атака у січні з Каспійського моря, о десятій вимкнули живлення. Поки ще є інтернет, пишу людям: "Шановні жителі, будьте обережні! Повітряна тривога. Відключення електрики позаполанове". І люди спокійні, вони прочитають цю інформацію, перекажуть один одному.
На моїй сторінці читають інформацію люди, яким по 80 років. Вони нічого не пишуть, але прочитають і знають, що завтра з такої до такої години буде видача гуманітарної допомоги, а післязавтра привезуть одяг. Тоді ми видаємо хліб, тоді приїдуть іноземні волонтери. Тому таке спілкування необхідно.
Прифронтові села громади
Наші села, наша громада межує з Херсонщиною. То деякі села були на нулі. Село Лупареве — це 3 км, а село Лимани — це 5 км від адміністративної межі з Херсонщиною.
Дійсно, були такі періоди, коли ми продумували варіанти дій, якщо росіяни зайдуть на нашу територію, як в сусідні херсонські села Правдине, Таврійське та частково в наші села по той бік Херсонської головної дороги. Але така внутрішня віра відчувалась — цього не станеться. Моменти паніки були, але ми себе переборювали.
Навіть страшно уявити, якби вони зайшли в наші села, що могло б бути. Тому наші захисники найкращі, вони цього не допустили, не дали змоги росіянам зайти в наші села вздовж лиману.
Допомога українським військовим
Ми почали допомагати військовим ще від початку війни на сході. У моєму ще не розбитому кабінеті було багато коробок з продуктами, які приносили люди — консервація, випічка, іграшки. Все це передавалось через волонтерів на Схід — в Донецьку та Луганську області. Коли ми опинились в такій же ситуації, як люди на сході, я відчула допомогу всіх, кому допомагали ми.
260 днів лінія фронту була по Станіславську громаду і, коли на 261 день звільнили Херсон, лінія фронту пересунулась за Дніпро, мої люди почали також допомагати військовим, які пішли вперед. Волонтери почали їздити на каховський, запорізький напрямки. У нас трохи зроблений запас продуктів і дівчата діляться, і печуть, і варять, і передають домашню консервацію. Тому ми допомагаємо.
Коли лінія фронту була ближче до нас, ми годували військових. Чотири-п'ять наших жінок зранку варили у великих каструлях борщ, суп, готували другі страви. Ми з 7:30 завантажували приватні легкові автомобілі та розвозили по позиціях, слухали потреби, чого хлопці просили: "Ми хочемо супу, хочемо борщу". Переважно це був наш домашній український борщ. Майже місяць ми годували бійців.
Навіть ті, які пішли з наших околиць, зараз захищають Україну вже на сході, телефонують: "Федорівно, ми так пам’ятаємо ті вареники, що Ви нам привозили, той смачнющий борщ". Нашим дівчатам я завжди дякую за старання.
Військова техніка
"Особисто я, коли вперше побачила, як по центральній вулиці проїхав танк, а вулиця асфальтована, подумала: "Все, будемо без доріг. Є ж об’їзні дороги!". А потім – стоп, війна на дворі".
Тому ми раділи кожному побаченому українському танку, БТРу, БМП – всій військовій техніці, що їхала на південь, поверталася через наше село назад. У хлопців були українські прапорці. Люди бачать, чують звук і стоять вздовж дороги, махають.
Потім був період, що танки їздили по степовій дорозі, поверталися вулицею, де я живу. Ми їх рахували: туди два, значить і назад повинно два пройти, туди п’ять, значить і назад п’ять. Ми всі вірили, що хлопці всі живі. Інколи спостерігали, коли снаряди ганялися за нашими танками по полю, а хлопці тікали, їм вдавалося.
Через нас літали українські вертольоти на бойові завдання. Ми молилися — їх туди летить два і повернулося два. Один раз був випадок — полетіло два, вертається один. Ми всі стоїмо на вулиці у розпачі, дивимось на небо... і тут з-за лісосмуги з'являється другий вертоліт. Люди зраділи, як діти: стрибали, хлопали, кричали: "Слава Україні!".
Вони пролітали зовсім низько, може 10-20 метрів над дротами, пілотів навіть бачили. І тут з вікна вертольоту витягується український прапор. І летить над селом з прапором. Плакали, звичайно. Все буде Україна! Ми віримо.
Пошкоджені села громади
На сьогодні у нас на території півтори тисячі будинків, є два або три, в які нічого не влучило. Снаряд або осколок від нього влучили у кожну оселю. Переважно вибиті вікна, шибки. Десь 10 відсотків, це до 40 будинків у двох селах, випалені та зруйновані вщент, людям немає куди повертатися.
Ті будинки, в яких люди залишалися жити, відразу латали: де дірку забили, де плівкою закрили, де брезентом. Тому ми повинні були підтримувати і допомагати людям. Так з’явилися друзі з волонтерської організації "Десяте квітня", вони надавали ОСБ-плити, брезент, плівку. Потім підключилась наша громада – надавала шифер, рейки, дошки, піну. І потихеньку люди відновлювали будівлі. Також дивилися за будинками тих жителів, які виїхали з сіл.
Коли влітку у нас були пожежі і сюди не пускали пожежні машини, ми, крім створеного загону з відновлення світла, створили й місцеву пожежну охорону – це люди у віці 45+ з відром, з лопатою, з тряпкою, слідкували за ситуацією по всій території, інакше згоріли б всі будинки.
У нас зруйнована адміністративна будівля сільської ради, пошкоджена амбулаторія, розбитий в Лиманах дитячий садочок, вибиті вікна, двері в будівлі Лиманівської школи. Було пряме влучання в Лупарівську школу, побитий дах Лупарівського садочку.
15 червня через пряме влучання у високовольтну підстанцію ми залишилися без електрики. Але завдяки нашому сусіду глиноземному заводу, нам вдалося за 10 днів вирішити питання.
Збитки, нанесені селам російськими військами
Офіційної цифри збитків немає. Але наразі щопонеділка в громаді наші жителі за чергою реєструють всі свої пошкодження, що зазнали від обстрілів РФ в цій війні. Люди надають документи на будинок. Є спеціальна програма, за якою після внесення всіх пошкоджень – побитих вікон, дверей парканів, дахів – з часом, коли все буде підраховано, люди отримають допомогу.
Із серпня була оформлена допомога від Червоного Хреста по 25 тисяч гривень. Всі люди, які залишалися на території і хто встиг повернутися до 1 жовтня, вже таку допомогу отримали. Багато людей отримали допомогу від різних фондів за програмою ООН – по 6600 грн на кожного члена родини. Майже 100 відсотків жителів витрачають ці гроші на відбудову свого житла.
Допомога полишеним тваринам
Спочатку дивилися сусіди, як людина поїхала, завтра вже поїхав сусід, то доглядав наступний сусід. Але було так, що на вулиці залишалося двоє людей. Наприклад, в Лиманах на вулиці Лікарняній жінки Надія та Віра годували пів вулиці собак і котів, у них під двором стояли миски і тварини приходили, знаходили кожен свою мисочку. Після котів їли собаки, і вони один одного не гризли, відчували, що війна і між собою мирилися.
Потім ми почали варити їжу і раз в день розвозили кашу по провулках, розсипали. А вже з червня нам почали допомагати волонтери, привозили корм, то також ми роздавали на квартал, люди розсипали. Таким чином багато людей, які повернулися, своїх тварин знайшли. Звичайно, багато тварин і загинуло.
"Наразі у селі більш як 50 корів, які вже й телят привели".
В Лиманах було до сотні корів, в Лупаревому – до 30 корів. Були випадки під час обстрілів на городах у людей ранило і кіз, і корів. Люди знали, що будуть виїжджати, здавали заготівельникам, брали довідку, що їхня тварина, щоб проїхати через блокпост. Брали цю довідку і плакали, важко було.
Але був випадок, що з Херсонської області зайшло стадо корів і ми людям повернули, і хто хотів, отримав корову. Наразі у селі більш як 50 корів, які вже й телят привели.
Відбудова будинків та робота об'єктів соціальної сфери
"Якщо зараз зайдете в магазин, у нас все є: ковбаса, м’ясо, риба – все привозять".
Наразі на території села Лимани проживає 1115 людей, серед них — 250 дітей, в селі Лупареве – майже 600 людей, це вже 50 відсотків від населення, серед них понад 100 діточок. Отримують посильну допомогу від волонтерських, громадських організацій, від громади, від Миколаївської ОВА, районної адміністрації – всі намагаються нам допомогти, хоч невеликими партіями будівельних матеріалів, але воно необхідне, що першочергово ми можемо зробити.
Саме сьогодні у нас працює добробат, що створений в Одеській і Миколаївській областях, Юрій Осипов мій друг. Ось, Бог не дає таких друзів просто випадково, всі з’являються за призначенням. Зараз ремонтують дах будинку на краю села – чоловік інвалід, жінка, у них повністю зруйнований дах. Вони безкоштовно повністю відновлюють, тільки за рахунок матеріалів, що люди придбали.
У нас аптека була при амбулаторії. Ліки нам доставляли волонтери. Вони виходили зі мною на зв’язок, запитували, що необхідно. А необхідні були здебільшого заспокійливі, серцево-судинні, противірусні, знеболювальні. Лікарі це все корегували. Амбулаторія у нас не закривалась жодного дня, місцеві дівчата працювали і працюють досі. У Галицинівці також амбулаторія працювала і працює, надають медичні послуги жителям.
А ось з магазинами ситуація була складна. У селі Лимани постійно працював один магазин, решта були закриті. Люди, хто поїхав, хто не міг, але було так, що заходиш в магазин, а там пусто, нічого немає. Необхідно декілька пачок чаю, кілька кілограмів цукру, решту видавали гуманітаркою. І потихеньку-потихеньку налагодилось, якщо зараз зайдете в магазин, у нас все є: ковбаса, м’ясо, риба – все привозять.
Читайте також
Запускають першу чергу. На Миколаївщині відновили будівництво вітрової електростанції
В'їхав у вантажівку та збив чоловіка. У Баштанському районі сталася ДТП
Посилити розрив. Контрбатарейна робота Сил оборони спрямована на витіснення російської артилерії від Кінбурнської коси
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
