Перейти до основного змісту
"Від шкарпеток та ліків". Координатор Миколаївського волонтерського центру розповів про щоденну роботу

"Від шкарпеток та ліків". Координатор Миколаївського волонтерського центру розповів про щоденну роботу

"Від шкарпеток та ліків". Координатор Миколаївського волонтерського центру розповів про щоденну роботу
. Фото: Світлана Вовк/Суспільне Миколаїв

ДОФ — так за звичкою миколаївці називають Будинок офіцерів флоту. Майже чотири місяці у волонтерському центрі "ДОФ" допомагають біженцям з окупованих територій, людям з інвалідністю та тим, хто потрапив у скрутне становище через війну. Окрема позиція — співпраця з військовими.

Про це кореспондентам Суспільного розповів координатор волонтерського центру "ДОФ" в місті Миколаєві Дмитро Давиденко.

До війни Дмитро працював фахівцем лоцманської служби в "Адміністрації морських портів України", через закриття портів перебуває у вимушеному простої. У військкоматі чоловікові сказали: "До побачення", тому Дмитро пішов у волонтери. Першого березня прийшов у "ДОФ", де працює й нині.

"Від шкарпеток та ліків" — координатор Миколаївського волонтерського центру про щоденну роботу
Координатор волонтерського центру "ДОФ" Дмитро Давиденко. Фото: Світлана Вовк/Суспільне Миколаїв

"Під час війни потрібно було щось робити та реалізовуватись. В перший день я разом з іншими тут робив коктейлі молотова. Після цього я записався у вантажну бригаду: будував блокпости, мішки піском наповнював та відносив, куди потрібно було", — розповів Дмитро Давиденко.

За словами Дмитра, перші два місяці повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації в Україну були дуже нервовими. Робили багато хаотичних рухів, поступово усі вчились та набували досвіду. Через деякий час Дмитро знайшов свою "нішу": почав спілкуватися з цивільними та військовими, приймати та координувати їх заявки. Крім листування, залучення нових вантажів, відповідає за співпрацю із засобами масової інформації.

"Від шкарпеток та ліків" — координатор Миколаївського волонтерського центру про щоденну роботу
Розв'язувати питання інколи доводиться на бігу. Фото: Світлана Вовк/Суспільне Миколаїв

"Наприклад, з "nikо.volunteers" хочемо організовувати патріотичні благодійні кінопокази, шукаємо приміщення. Буде умовний платний вхід і ці донати підуть на підтримку ЗСУ, на ті запити, які є на сьогодні", — сказав Дмитро Давиденко.

За словами Дмитра, найважче знайти тактичну амуніцію і форму, оскільки її за весь час війни і так не було багато.

"Від шкарпеток та ліків" — координатор Миколаївського волонтерського центру про щоденну роботу
Звітність — невід'ємна частина волонтерської роботи. Фото: Світлана Вовк/Суспільне Миколаїв

"Зазвичай форма йде до військових частин, але там не завжди ефективна логістика. Іноді може не бути розміру. Можуть бути бюрократичні процедури. І часто військові тоді звертаються до волонтерів. Та, на жаль, на сьогодні військову амуніцію дістати складно, оскільки її вже майже ніде немає", — сказав Дмитро.

"Від шкарпеток та ліків" — координатор Миколаївського волонтерського центру про щоденну роботу
"Від шкарпеток та ліків" — на складі підбирають вантаж на замовлення. Фото: Світлана Вовк/Суспільне Миколаїв

Через Львів, Вінницю, розповів волонтер, надходить гуманітарна допомога: одяг, але не формений, засоби гігієни, медицина, продукти.

"Ми намагаємось урізноманітнити те, що мають військові. Умовно, військові на передовій можуть не бачити печива і, як діти, будуть йому радіти", — сказав Дмитро Давиденко.

Запити від військових різні: "Можуть зателефонувати і попросити генератор, який можна пошукати у підприємців, або пристрій нічного бачення, який там на 200 метрів і він коштує 500-600 доларів. Є постійні запити на білизну: труси, шкарпетки, футболки або ж на засоби гігієни, і з цим ефективно допомагаємо".

Як розповів Дмитро, таку вкрай потрібну для військових річ, як кровозупинні турнікети йому довелось шукати на іншому континенті — в Північній Америці, у Канаді.

"Турнікетів дуже мало в Україні, а особливо сертифікованих. Потужності не дозволяють випускати їх в достатній кількості, вони приходять з-за кордону. Зараз я зв’язався з нашою канадською діаспорою і вони спочатку надіслали трохи грошей, але я їм вислав перелік сертифікованих турнікетів і попросив, аби вони краще їх нам надсилали. І вони нам зараз збирають посилку з тактичними аптечками і турнікетами для військових", — сказав Дмитро.

За словами Дмитра, для нього найстрашніше всього чути, як часто відбуваються похорони людей, яких він знав або знали його друзі.

"Це сильно вибиває з колії. Навіть, їдучи у відрядження, бачачи гарні краєвиди, зауважуєш, що ми обганяємо автомобіль, на якому написано "вантаж 200" і ти розумієш, що ця страшна війна, вона постукала майже в кожну домівку, ніхто не застрахований від цих втрат", — розповів Дмитро.

Найбільше наше досягнення, сказав Дмитро, що українці показали — борються за європейські цінності, за рух демократичних країн, за співпрацю, а не силові методи та дії.

"Чи став народ патріотичніше сьогодні? Так! Я шкодую, що для розуміння їм впали на голову ракети і снаряди, щоб до них дійшло, що проукраїнська позиція на часі і є правильною, але ми цю ціну заплатили", — сказав Дмитро Давиденко.

Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Топ дня
Вибір редакції
На початок