Капелан возить людей та гуманітарну допомогу, в крамницях напівпорожні полиці стають порожніми ще до обіду, а сільрада стала аптекою та центром соціальної допомоги.
Як живуть люди у прифронтових зонах на Миколаївщині, чим сплачують за продукти в магазинах та де розміщують людей, чиє житло зруйноване – дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Порожні вулиці — зазвичай, вдень тут збираються сусіди, обговорюють ситуацію в країні, селі. Вдень на цих вулицях — порожньо. Поодиноко проїжджають автомобілі, на асфальті сліди від важкої гусеничної техніки.
Продавчиня місцевої крамниці Надія Тищенко розповідає про асортимент та активність населення.
"Грошима розплачуються, також картка працює. М’ясо, ковбаси все це завозиться постійно, але їх постійно розбирають. Зранку привезла — в обід вже немає нічого. Ну, тобто ви бачите, що і людей зараз немає. Зранку прибігли, скупились і побігли по домівках", — розповідає місцева продавчиня Надія Тищенко.
До місцевої сільради в сподіванні знайти житло для шістьох членів родини приїхала Олена. Жила в цій же громаді, але в іншому селі. Питання вирішується в телефонному режимі
"У Прибузькому все розвалено. Тобто ми шукаємо десь якийсь прихисток, щоб розміститися.Сказали під’їхати до господарки й нам буде житло", — каже Олена.
Коридори сільради, пакунки речей, взуття, провіант. На столі старости замість повсякденних паперів розкладені ліки. На зараз — це аптека. Медикаменти люди забирають за заздалегідь сформованими заявками.
Доїхати сюди або виїхати, можна двома шляхами. Ловити попутні автівки, або скористатися послугою капелана Анатолія. Чоловік служить в місцевій церкві, бере участь у волонтерській діяльності та десять раз на день возить жителів від та до своїх домівок.
Читайте також: "Миколаївський зоопарк. У пари леопардів народився малюк"
Підприємства-перевізники в цьому напрямку зараз не працюють.
"Зараз займаюсь перевезенням людей з села Лимани, Лупареве. Щоб вивезти людей до аптек, до роботи, в магазини. Щоб люди могли зняти пенсію. Це наш маршрут, "114" Лупареве-Миколаїв, ми з нашою старостою, коли почалася війна, я запропонував. Не міг всидіти вдома, давайте щось робити. Можу пісок возити, можу продукти возити, а вона каже зробімо маршрут "114" і будемо возити людей. Так ми й почали возити людей", — говорить капелан Анатолій Марков.
Народилась в Росії, але понад 40 років живе в Україні, вільно спілкується державною та до нещодавно виховувала дітлахів в дошкільному навчальному закладі Тетяна Ряженко.
"Саме головне зараз - це перемога, адже Україна — це наша ненька! І ми її повинні захищати. І ми обов’язково переможемо. І на нашій землі, на нашій Україні буде мир. І буде сонце світити й обійматимемо своїх онуків, дітей та правнуків", — сказала жінка.
