Перейти до основного змісту
"Помічник ветерана подібний до сімейного лікаря". Історія помічника Антона Палаша

"Помічник ветерана подібний до сімейного лікаря". Історія помічника Антона Палаша

Помічник ветерана
Помічник ветерана Антон Палаш. Суспільне Львів/Маріанна Попович

Антон Палаш є одним із двох помічників ветеранів, які працюють у Львові. За його словами, в області таких людей є близько 15. Антон Палаш і сам є ветераном ЗСУ, тож після звільнення зі служби вирішив стати помічником для інших ветеранів.

В ефірі Українського радіо. Львів ветеран ЗСУ та працівник Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій Антон Палаш розповів про бойовий шлях та роботу помічником ветерана.

Повістка і бойовий досвід

До сил оборони Антон Палаш долучився на початку 2023 року.

"Отримав повістку, з'явився у військкомат. І мене скерували до військової частини", — каже він.

Ветеран розповідає, що був максимально невійськовою людиною, зброї у руках ніколи не тримав, строкової служби не служив. Лише під час навчання на юридичному факультеті у ЛНУ імені Івана Франка мав військову кафедру. Але відтоді минуло кілька десятків років.

"Тоді я жодних військових знань не отримав. І на багато років забув про це", — говорить він.

Попри це, йому довелося воювати у Часовому Яру та в Лимані.

Повернення до цивільного життя

Після звільнення з ЗСУ Антон Палаш почав шукати, де він може застосувати свої знання та вміння у цивільному житті.

"Мій шлях від військового до ветерана був доволі нескладним порівняно з тим, що я чую від інших, які звільняються з ЗСУ. Я сам акліматизувався. Але зараз я відчуваю, якби були на той момент люди, які б мені щось підказували, то я б легше акліматизувався", — говорить Антон Палаш.

Ще перебуваючи у війську, ветеран розумів, що не хоче займатися тим, чим займався до мобілізації.

"Я відчував, що неправильно для мене займатися бізнесом та заробляти гроші тоді, коли в країні триває війна. Мені хотілося бути причетним до армії, до військовослужбовців, щось робити корисне для цих людей. Я почав дізнаватися, шукати інформацію. Й дізнався, що у Львові ще з 2016 року працює Центр надання послуг учасникам бойових дій і почав шукати інформацію, як мені влаштуватися туди на роботу. Чесно скажу, вдалося не відразу, довелося бути наполегливим. Але за кілька місяців я влаштувався сюди на посаду фахівця з соціальної роботи", — розповідає ветеран.

Пізніше він пройшов навчання та склав іспити й став помічником ветерана. Антон зазначає, що аж надто його обов’язки не змінилися: помічник ветерана допомагає військовослужбовцю, вже ветерану, перейти від військового до цивільного життя. І додає, що згідно з нормами, які встановлює Міністерство ветеранів, на одного помічника має припадати до ста ветеранів, яким надається допомога. Наразі ж, у Львові є тільки два таких помічники й до 15 помічників – в області. Всі вони знайомі між собою, тому що всі разом навчалися.

"Це має виглядати так. Звертається або ветеран, або його родина особисто чи через сайт єВетеран, описує проблему чи питання, яке цікавить. Відповідно через сайт за територіальною ознакою розподіляється, до якого помічника потрапляє це питання. Й надається йому допомога", — пояснює Антон Палаш.

Для себе він свою роботу порівнює з роботою сімейного лікаря: звертається людина, розказує, що її хвилює і що хоче отримати, а помічник ветерана повинен зрозуміти, чим він сам може допомогти та до якого фахівця скерувати, якщо є потреба. Також помічник ветерана стежить, чи ветеран отримав допомогу у фахівця. А також просить сприяти та ставитися до ветерана з належною повагою та увагою.

З якими запитами звертаються до помічника?

За його словами, найчастіше ветерани звертаються з питаннями, пов’язаними з грошовими забезпеченнями під час звільнення зі служби, або коли частини занадто довго оформляють певні документи, з питаннями оформлення статусу учасника бойових дій чи з оформленням пенсій.

"Були люди, які вважали, що місто має їм виплатити якусь фінансову допомогу. Наприклад, прийшла мати, каже: "Син мобілізувався, я чула, що йому належаться якісь гроші за те, що йому вручили повістку і він пішов воювати". Ми мусимо роз’яснювати, що немає таких програм у Львові", — каже він.

Зазначає, що ветерани не завжди знають, на що вони мають право, а з чим вони повинні дати собі раду самі. Зізнається, що після відмови не завжди відбуваються толерантні розмови.

Також помічники ветеранів можуть приїхати до ветерана додому або у шпиталь, якщо в цьому є потреба.

"У Львові — це не так важко. А ось для помічників ветеранів, які працюють в області й обслуговують кілька сіл, це є проблема. У нас є спільний чат і ми це обговорюємо", — говорить ветеран.

Антон Палаш розповідає, що ветерани нерідко телефонують йому у позаробочий час. Інколи, щоби розв'язати якісь питання, частіше – щоби поговорити.

"Щоби серед ночі дзвонили, то ще такого не було. А пізно ввечері – дзвонять. Я з’ясовую наскільки це питання невідкладне, щоби я мусив відразу зреагувати", — зазначає помічник ветерана.

Але буквально кілька днів тому до нього прийшов побратим, з яким він служив.

"Це сталося випадково. Він не знав, що я тут працюю. Я його не відразу впізнав, але він мені нагадав. Ми починали разом воювати, але потім мене перевели в інший підрозділ. У нас було зворушливе спілкування, ми згадували побратимів, не всі з них, на жаль, є. Це було зворушливо", — каже Антон Палаш.

Окрім того, помічники ветеранів допомагають у працевлаштуванні.

"Ветеранам пропонують дуже різні вакансії. Багато – в охороні, хочуть мати людей, котрі мають відповідний досвід та звикли до дисципліни. Також є ветеранські бізнеси, які хочуть бачити у себе працівниками ветеранів. До нас звернулися ветерани, які заснували фірму з пошиття шкарпеток. І вони дуже наполегливо просять, щоби ми скерували до них ветеранів, бо вони самі воювали та хочуть допомогти соціалізуватися цим людям", — зазначає він.

За його словами, після бойового досвіду багато ветеранів хочуть змінити своє життя й починають шукати зовсім інші заняття, ніж ті, якими вони займалися до того.

Звертають увагу помічники ветерани й на людей у військовій формі, які жебрають на вулиці. Тоді, за словами Антона Палаша, треба з’ясувати як ця людина тут опинилася, чи дійсно це військовослужбовець і якої допомоги потребує.

"Минулі вихідні я їздив до одного з торгових центрів. Там побачили людину у військовій формі, яка просить милостиню. Я поспілкувався. Людина втратила кінцівки, має проблеми з остаточним звільненням з ЗСУ. Ми домовилися, що він з дружиною приїде до нас, наші юристи подивляться, які є проблеми і як ми можемо допомогти йому зі протезуванням", — говорить чоловік.

Помічник ветерана вважає, що його робота дуже потрібна, тому що люди, які звільняються з сил оборони, потрапляють у середовище, яке вони вже забули. Тому їм потрібні помічники, які допоможуть повернутися до мирного життя та які розуміють проблеми ветеранів.

"З кожним тижнем і роком ветеранів ставатиме все більше. Тому інститут помічників треба нарощувати", — переконаний він.

Топ дня
Вибір редакції
На початок