Впродовж понад тридцяти років існування Збройних сил України військовослужбовців ховали на цивільних цвинтарях. Натомість в європейській культурі військові поховання є окремо від цивільних.
Про це в ефірі Українського радіо.Львів розповів дизайнер у цивільному житті та з 2022 року військовослужбовець 103-ї бригади територіальної оборони ЗСУ імені Митрополита Шептицького Тарас Іщик.
За його словами, військовослужбовець повинен мати найвищий та найпочесніший статус серед всіх інших професій, тому що він своїм життям захищає державу.
Тарас Іщик наголошує, що для початку всі повинні ствердитися в тому, що Сили оборони – це фундамент держави, який має функціонувати та бути на почесному місці завжди, що без Сил оборони існування країни неможливе, а не згадувати про них тільки під час війни.
"Зараз ця дискусія активізувалася. Над цією темою багато хто думає, але вирішення її ще немає. Ми бачимо, що ні в законодавчому полі, ні в обговореннях ніхто не шукає шляхів розв'язання проблеми як бути з військовими похованнями, який їхній статус. Що робити з військовими похованнями, тому що їх стало в рази більше. Треба зберігати та систематизувати цю пам'ять. І ми бачимо, що поки що ніхто з державної законодавчої влади не бере на себе відповідальність побудувати цю систему з військової меморіалізації або активізувати дискусію, що з цим робити", — говорить він.
На думку Тараса Іщика, у світі є багато практик щодо військової меморіалізації. А в Україні суспільство вже дозріло до того, що військові поховання повинні бути уніфікованими, тобто однаковими, коли поруч лежать побратими. Але держава ще ні.
"Хтось має очолити це. Якщо буде стихійна меморіалізація знизу, ми будемо мати багато чого невпорядкованого. І нам це відгукнеться через 20-30 років. Військовий меморіал повинен відрізнятися від усіх цивільних", — зазначає військовослужбовець.
За його словами, цією темою він зацікавився восени 2023 року після першої публікації про Національне військове меморіальне кладовище.
"Я подивився на ескіз майбутнього кладовища. Я вжахнувся. Це виглядало огидно. Там військового нічого не було. Мені не було зрозуміло, чому саме так. Коли я почав розмотувати цей клубок ниток, я зрозумів, що у нас немає стратегії пам’ятування, ми не знаємо, куди йти, куди рухатися, що робити, ніхто не розуміє як воно має бути. Держава вже взяла курс, щоби будувати, не розібравшись в базових речах", — каже Тарас Іщик.
Він наголошує, що перед тим як будувати, треба пропрацювати цю тему з фахівцями: істориками, військовими істориками, архітекторами, скульпторами. Це потрібно для того, щоби створити привабливий та героїзований образ загиблого українського воїна.
"Нам спочатку треба створити інституцію, яка буде реалізовувати певні стратегічні речі. І вже потім будувати об’єкти, спираючись на певний вектор руху. Найперше треба мати закон про військові поховання, де військові поховання будуть відділені від цивільних під наглядом, контролем та фінансуванням держави. Бо це – завдання держави, а не органів місцевого самоврядування. І не важливо, де це кладовище розташоване, в селі, чи в районному центрі, чи місті. Так. Це багато роботи та коштів. Але це – запорука виховання наших поколінь. Це – гра в довгу. Ми не можемо дозволити собі цього не робити", — переконаний військовослужбовець.
Тарас Іщик каже, що він та його колеги зараз на волонтерських засадах розробляють певну стилістичну інструкцію того, як мають виглядати військові кладовища.
"Сподіваюся, до кінця 2025 року я зроблю це. Як мають виглядати військові кладовища з дотриманням віросповідання, мілітарної естетики та інше. Там важливе все: озеленення, камінь, шрифт, скульптури. Я почав розробляти інструкцію, але чи хтось схоче це реалізувати… Це все кошти. Якщо хтось схоче це реалізувати, я тільки за. Я готовий всіляко допомагати", — каже він.
Військовослужбовець каже, що в розмовах з побратимами бачить, що вони не хочуть обговорювати свою смерть і те, що буде після неї. Більшість з них знають, що на могилі поставлять хрест. Тому, на його думку, працювати над темою меморіалізації військових повинні фахівці. Щоправда, дослуховуючись до думки родин загиблих воїнів. Але думка родин в цій темі не є пріоритетною.
"Коли гине військовослужбовець, родині мають дати вибір: або на військовому кладовищі, де є певні правила (так виглядає надмогильна споруда, догляд забезпечить держава, доки країна буде існувати), або коштом держави ховаємо на цивільному цвинтарі. Наявність вибору – це правильно. Але це треба зарегулювати законодавчо", — зазначає Тарас Іщик.
