Львів’янин Ігор Чабан — учасник Революції Гідності, 14-ї сотні Самооборони Майдану "Вільні люди". Чоловік був поранений 18 лютого 2014 року. Це сталося на розі Кріпосного провулку та вул. Інститутської. Чоловік був у комі та проходив тривалу реабілітацію після поранення.
У 10 річницю Революції Гідності Ігор Чабан поділився спогадами та думками із Суспільним.
Ігор Чабан поїхав до Києва 1 грудня 2013 року.
"Початок моєї історії такий, як і в мільйонів інших: побачив по телевізору як цинічно і жорстоко калічать студентів. Звичайно це був шок, без роздумів з дружиною сіли в машину і отямився я уже на півдорозі до Києва", — каже Ігор Чабан.
На Майдані Ігор записався до 14 сотні Самооборони. На перше патрулювання пішли вже через пів години.
"Перше патрулювання було з боку Європейської площі, бо була інформація що приїхало кілька вагонів "тітушок". Ми чергували до 6 ранку — так і потрапив в 14 сотню Самооборони "Вільні люди", яка мала свій прапор, мала свої щити, яка вирізнялася була найбільш публічною. Ми не мали своєї барикади, але ми по виклику бігли в потрібне місце і блокували Генпрокуратуру, різні суди, стояли в заслоні, коли посилювали барикади", — пригадує чоловік.
Ігор Чабан отримав поранення 18 лютого. З його слів, тоді було відчуття ніби беркут і внутрішні війська очікували поки люди зберуться, а тоді почали наступати. Також з ними були "тітушки".
"Вони закидували нас гранатами і коктейлями Молотова. Ми стояли, намагались прикривати мирних громадян, дівчат і звичайних людей, які були за нами. Найбільше, що мені запам’яталося, що намагалися бруківкою перекинути через нас, щоб потрапити в звичайних", — каже Ігор Чабан.
Щільний коридор беркуту тоді побачили на Інститутській, згадує чоловік:
"Побачили щільний коридор беркуту і ми почали на них наступати. Ми щитами накрилися зверху, з боків влаштували таку давньоримську черепаху і крок за кроком намагалися до них підійти. Я пам’ятаю, коли вони пішли в атаку, бігли на нас, мене збили з ніг, почали бити, а потім наступну мить для мене бруківка перетворилася в білу стелю. І це вже було 7 березня", — каже учасник Революції Гідності.
Ігор Чабан отримав вогнепальне поранення голови, множинні переломи склепіння основи черепа, важка поєднана травма тіла і контузія ока з розривом.
"Стріляли впритул, як били пам’ятаю, як стріляли — вже ні. Коли прийшов до тями, мене повезли в Польщу і біля мене була дружина і я почув від неї, що Захарченко і Янукович втекли і що Росія почала війну — забрала Крим. Я не знав ні про закінчення Майдану, ні про розстріли, ні про Крим, отримав такий шок. Емоції були схожі на ейфорію. В мене було відчуття перемоги. Я не знав що я поранений, не знав, що у мене не було ока, не знав, що у мене немає правої частини черепа. Я був дуже щасливий", — пригадує Ігор Чабан.
За життя Ігоря боролися спочатку українські лікарі, потім три місяці Ігоря лікували в Польщі, де зробили пластичну операцію. Про Майдан зараз Ігор згадує як про можливість підготуватися до повномасштабного вторгнення.
Зараз чоловік волонтерить, підтримує ЗСУ — брав участь в пікетах "Спочатку дрони, потім стадіони". І вірить в перемогу України.
"Вірю, тому вважаю своїм святим обов'язком, бо я, як офіцер запасу, закінчив військове училище, повинен бути на фронті, але не маю можливості воювати і якщо я ще не буду брати участь в подібних акціях примусу влади допомагати фронту, тоді поважати себе перестану. Тут мій фронт", — завершує розмову Ігор Чабан.
