У Львові проходить реабілітацію 28-річний ветеран, який зламав шию та отримав повне ураження спинного мозку. За словами лікарів, шанси захисника вижити дорівнювали нулю. Завдяки зусиллям медиків загроза життю минула. Вже за 9 місяців щоденної реабілітації він навчився керувати кріслом колісним і обслуговувати себе в побуті.
Про це повідомили у пресслужбі Першого ТМО Львова.
28-річний Валентин Олексієнко з Київщини до повномасштабної війни працював у торгівлі. Каже, що мав усе: сім’ю, добрі заробітки, країну, в якій хочеться жити. Вже на 20 день вторгнення чоловік доєднався до ЗСУ.
“Я мав класне життя. Аби воно продовжувалось, а діти росли в безпеці – треба було щось робити. Тому я пішов захищати нашу країну”, — говорить Валентин.
Захисник служив у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. Спершу був водієм-механіком, а згодом обійняв посаду заступника командира роти.
Травму Валентин отримав всередині минулого літа. Тоді була неймовірна спека, а він з побратимами саме рив фортифікаційні споруди для танків. Аби змити бруд та освіжитися, військові вирішили скупатися в озері. Валентин пірнув і вдарився головою об дно — зламав шию та знепритомнів.
“На березі, коли мене дістали з води, я прийшов до тями. Тіла вже не відчував. Перше про що подумав — це про дружину. Попросив побратимів нічого їй не казати, бо думав, що скоренько відійде. Але, коли цього не сталося, зрозумів, що це вже щось недобре”, — розповідає військовий.
Травмованого бійця доправили до харківської лікарні. Там медики діагностували повне ураження спинного мозку. Дружину готували до найгіршого, казали, що чоловік може померти в будь-який день. Попри це лікарі й надалі боролися за його життя: прооперували майже безнадійного пацієнта, встановили в перебитий хребет пластину та продовжували реанімаційні заходи. Час від часу чоловік впадав у кому. За півтора місяці, коли Валентин все ще перебував на апараті штучної вентиляції легенів, його відправили у львівський центр "Незламні".
У реанімації з пацієнтом одразу почали займатися ерготерапевти. Працювали над дрібною моторикою, вчилися заново рухати пальцями та кистями. Коли ж стан Валентина поліпшився, загроза життю минула і його перевели до звичайної палати, він почав займатися ще й з фізичним терапевтом.
За 9 місяців щоденної реабілітації вдалося досягти значних результатів. Попри те, що Валентин геть не відчуває тіла нижче грудей, він навчився самостійно керувати звичайним кріслом колісним і обслуговувати себе в побуті. Він щодня займається в тренажерному залі, зміцнює руки, які досі погано відчуває, і робить усе, аби відновитися максимально – наскільки це можливо з його травмою.
“Якщо я не буду працювати на повну, то звичайно нічого не відновиться. Навіть якщо зараз я досяг свого максимуму – це не страшно, адже я буду знати, що я хоча б спробував усе”, — каже Валентин.
Реабілітація ветерана триває. Нині він продовжує працювати над тим, аби наповну відчувати пальці на руках і повноцінно рухати кистями.
