Василь — командир танкового взводу танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. На війні чоловік із 2015 року. Перш ніж стати командиром, був навідником танку і механіком-водієм.
Історію військовослужбовця 17 квітня розповіли в пресцентрі волинської бригади.
Початок повномасштабного вторгнення
З перших днів повномасштабної війни танкіст захищав Україну на Київщині. Там його екіпаж зійшовся в бою з двома російськими танками нового покоління.
"Росіяни приготували засідку, — пригадує військовий. — Вони вкопали танки збоку від шляху нашого просування, щоб вдарити, коли ми проїжджатимемо повз. Та я помітив їх раніше по слідах гусениць, які вони не замаскували. Тоді я був навідником нашого Т-64, тож так вгатив з гармати, що башта російського танка відлетіла в поле. За мить його долю повторив інший танк ворога".
Зі слів волинянина, танкісти 14 бригади їхали у бій на зустріч російським колонам. Тоді жителі сіл і містечок виходили на узбіччя доріг і проводжали військових. "А ми дивилися на них і не могли стримати сліз, хоча з усіх сил намагалися бути стриманими та сконцентрованими", — додає Василь.
Після Київщини танкіст і його побратими брали участь у боях на Миколаївщині і Донеччині. Тепер підрозділ Василя виконує бойові завдання на Харківщині.
"Жирна ціль"
В пресцентрі розповіли, що на рахунку танкістів чимало знищеної російської техніки та живої сили. Василь каже: одна з найбільших цілей — командний пункт росіян.
"Розвідка передала інформацію, що в одному з будинків розмістився пункт управління. Його охороняли бронетехнікою та дронами. Та це не завадило моєму екіпажу рознести російський прихисток. Потім те місце зачистила наша піхота. Хлопці знайшли там чимале сховище зброї, а ще визволили з підвалу господаря оселі: росіяни тримали його там, поки жили в будинку", — говорить танкіст.
Про мотивацію і підтримку
У 14 бригаді також служить дружина Василя. Жінка служить інструкторкою з тактичної медицини. Зі слів чоловіка, вдвох служити простіше: можливість хоча б інколи бачити близьку людину додає сил.
Ще одна мотивація для Василя — це син Ілля, який лишився разом із бабусею на Волині. Йому виповнилося сім років. Чоловік говорить, що завжди чекає на дзвінок сина, який ділиться з батьком шкільними історіями і переживаннями.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
