"Найдовша ніч у житті", — лікар з Волині розповів, як евакуйовував поранених на фронті

"Найдовша ніч у житті", — лікар з Волині розповів, як евакуйовував поранених на фронті

Тарас Мороз – лікар-невролог Волинської обласної клінічної лікарні. Весною 2022 року мобілізувався до лав Збройних сил України. Евакуйовував поранених на Запорізькому та Херсонському напрямках. Був у складі евакуаційної бригади.

Нещодавно демобілізувався і повернувся до роботи у лікарні. Суспільному розповів про свій воєнний досвід і показав, як правильно накладати турнікет.

Повномасштабне вторгнення та мобілізація

Ваші перші кроки 24 лютого 2022 року, що ви перше зробили коли все розпочалось?

Я якраз здавав зміну в лікарні, після того пішов в магазин купляти котячий корм. Дуже великі були черги у всіх магазинах, люди купляли переноски для тварин для того, щоб поїхати за кордон. Потім я приїхав додому і почав думати, що власне робити. З 27 лютого зустрівся з хлопцями, з ініціативною групою і ми почали створювати підрозділ, де я займався навчанням людей. Ми почали займатись дуже активно волонтерством, тому що приходила гуманітарна допомога з усіх куточків України й з-за кордону. Ми сортували медикаменти, які необхідні для безпосередньо бойових дій, ті, які потрібні для госпіталів.

Коли ви потрапили в зону бойових дій?

Літом 22-го року. Це був Запорізький напрямок. Перші спогади – це те, що був дуже короткий період адаптації. Ми тільки приїхали, заселились і буквально декілька днів вже були перші операції, перші наші чергування, як евакуаційної медичної бригади. Невдовзі були перші поранені.

Розкажіть про вашу конкретну роботу на Запорізькому напрямку. Ви були в складі евакуаційної медичної бригади?

На той момент в нас було двоє людей в одній машині, загалом в нас було дві машини – це медична евакуація, так званий, “медевак”. Також в нас були “кейсеваки”Кейсевак - перша ланка евакуації з лінії фронту, повнопривідні джипи, що переобладнані для евакуації поранених бійців бойовими медиками., де вже бойові медики на таких не медичних машинах, але підлаштовані під ці потреби. Наша основна задача надавати допомогу, як евакуаційна бригада, крім того, лікування наших бійців, як і від поранень, так і від соматичних захворювань, інфекційних захворювань. Крім того, організація медичної служби також навчання людей тактичної медицини.

Робота в зоні бойових дій

Ви їздили на лінію зіткнення і там забирали поранених?

Безпосередньо там від моменту отримання поранення, допомогу надавали бойові медики, які забирали звідти пораненого бійця і вже відвозили трішки далі й передавали нам. Ми проводили огляд, надавали необхідну допомогу, яка була потрібна від нас, від медичної евакуації. Після того ввезли в стабілізаційний пункт.

З якими пораненнями мали справу найчастіше?

Це осколкові поранення, найчастіше це акубаротравми, так звані, контузії. Бували критичні кровотечі, переломи, осколки в кістках, в м'яких тканинах.

Пам'ятаєте, можливо, день, який був найскладнішим для вас?

Найдовша ніч, яка в мене була, напевно, в житті, це коли наші хлопці виконували завдання на лівому березі Дніпра. В нас там були поранені й от ця евакуація була надзвичайно довга і час тягнувся просто вічність. Коли ти чекаєш, коли постійно ворожі дрони, коли постійно вибухи, й навіть вночі на декілька секунд стає просто світло, що видно все від сили вибуху і ти переживаєш більше за його стан здоров'я, ніж за небезпеку, яка над тобою висить, тоді час надзвичайно повільно йде і в ту ж чергу йде надзвичайно швидко.

Ви згадали про те, що була дуже довга ніч у вашому житті й дрони літали. Я чула від медиків, які працюють в зоні бойових дій, що бувало таке, що дрони спеціально відстежували медичних працівників. Якщо їм вдавалося ідентифікувати, що це медики, вони навіть спеціально стріляли, тобто полювали за медиками. Ви з таким зустрічалися?

На жаль, наш ворог дуже часто нехтує конвенціями, абсолютно всіма нормами й звичаями війни й спеціально атакує медичні бригади. У медичної бригади є машина, тобто те, що є вже великою ціллю на війні, окрім того – це скупчення людей. Дуже часто для евакуації й надання допомоги потерпілим використовуються декілька людей, двоє-троє і більше і це є дуже великою ціллю для нашого ворога.

Друга ротація на Херсонщині

Ви сказали про лівий берег Дніпра, це було на Херсонщині. Це вже ваша друга ротація? Це було після підриву Каховської ГЕС?

Так. Це друга ротація. Влітку 2023 року там дуже помінялась екологія, дуже багато природи було знищено, це одна сторона медалі, інша сторона медалі, це надзвичайно величезна замінованість території. Люди, які там живуть, стараються вести якесь господарство, вирощувати сільськогосподарські культури й це все робиться по факту на мінних полях. Нам треба дуже багато років, щоб розмінувати цю територію, щоб вона була безпечною.

Ви згадували про те, що у вас була найдовша ніч на Херсонщині. Та людина, яку ви евакуйовували, як все завершилось?

Під час тієї операції в нас були, на жаль, загиблі побратими, світла їм пам'ять. Це були дуже сильні бійці, які під час цивільного життя займали активну громадську позицію і під час війни вони себе дуже гарно проявили.

Що найважче на війні?

Смерть твоїх побратимів.

Чи була у вас історія, коли ви думали, що не довезете бійця, чи солдата, не допоможете, але все вдалось, попри якісь критичні моменти?

Звісно, в нас і такі випадки були, що до моменту, як тобі передають бійця ти не знаєш, як все може закінчитись, в тому числі й твоя доля в той момент. Але були в нас і моменти, що досить важких поранених ми довозили, які надалі лікувалися й одужували, проходили реабілітацію. З ними все гаразд в цілому, але з певними травмами й наслідками.

Якби зустріли, впізнають?

Так, звісно. Ми тримаємо контакт з моїм підрозділом, з моїми друзями, побратимами часто спілкуємось.

Ви врятували не одне життя?

Глобально важко сказати за кількістю. Я старався робити найкраще ту роботу, там де я був в той момент.

Весь час були на Херсонщині, на тому напрямку?

Окрім Херсонщини були осінню 2023 року на Запорізькому напрямку знов, там де населені пункти Вербове, Роботине. Важкі бої під Роботиним, надзвичайно велика інтенсивність бойових дій, величезне скупчення військ з обох сторін, величезна кількість артилерії, техніки, дронів і в тому числі велика кількість поранених і багато медичних евакуацій.

Демобілізація та робота в лікарні

Як вас колеги зустрічали коли ви повернулись? Як змінилося відділення за той час, поки вас не було?

Вони раді, що я повернувся, такий емоційний був момент. Відділення набрало більше потужностей, зараз обслуговує набагато більше пацієнтів.

Серед ваших пацієнтів є військові?

Зараз конкретно в цей момент їх небагато, але загалом військові в нас постійно є.

Декілька місяців, як демобілізувалися, а період адаптації як відбувався?

Загалом це дуже великі контрасти. Коли ти вертаєшся з зони бойових дій, треба місяць-два, щоб адаптуватися до мирного життя, бо на фронті ти розумієш чітко хто в тебе друг, хто ворог, що таке добре, що погано. В мирних містах суспільні взаємодії трішки важчі. Звісно, простіше з тими людьми, які розуміють тебе, які розуміють, що таке війна. З іншими бувають трошки складніше, але загалом цей період адаптації проходить, на це треба просто деякий час.

Що порадите як лікар тим військовим, які після поранення, складного поранення, зараз стають на шлях лікування, реабілітації?

Декілька місяців і вони адаптуються, на це просто треба час. Спілкуватися більше з тими людьми, які їх більше розуміють.

Якщо буде така необхідність, готові знову вдягнути «піксель» й допомагати бійцям на фронті?

Якщо на це буде необхідність — так. Я думаю, що це обов'язок кожного чоловіка в нашій державі.

Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.

На початок