Сьогодні, 6 травня, у Києві відбулася чергова мирна акція-нагадування про військовослужбовців, які знаходяться у російському полоні та зниклих безвісти.
Про це повідомляє кореспондентка Суспільного.
Наразі біля Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими зібралися родичі захисників з Курського та Запорізького напрямків. Рідні, друзі та знайомі військових прийшли нагадувати суспільству та владі про українців, які опинилися у російському полоні чи зникли безвісти.
Одна із учасниць акції Катерина прийшла на підтримку свого чоловіка Василя Хоміча. Він разом із побратимами зник безвісти 20 січня 2025 року.
"На даний момент усі 16 людей, які були на позиції, офіційно вважаються лише безвісти зниклими. Статусу полоненого ще ніхто не має. Нам не надали відео, хоча сказали, що дрон зафіксував, як їх начебто вели в полон. Це все, що ми знаємо. Офіційно нічого не можуть підтвердити, бо невідомо, чи їх справді туди довели. Ми бачимо багато подібних випадків в інтернеті. Ми кожен обмін чекаємо, переживаємо і сподіваємося хоч на якусь звістку", — сказала Катерина.
Чоловік Марини сьомий місяць має статус безвісти зниклого. Під час розмови 14 жовтня 2024 року він сказав, що збирається на завдання. Відтоді жінка нічого про нього не знає. Розповідає, що від побратимів чула, що тіла її чоловіка не бачили.
"І саме це дає мені надію боротися. Я не визнаю цієї "нереальності" безвісти. Немає страшнішого, тому я борюся. Я сьогодні борюся не тільки за свого чоловіка. Ми вже як родина. Сьогодні кожен із нас приїхав із різних куточків України, щоби боротися за кожного. Я вже знаю кожного рідного, який зображений на прапорі. І тут ми — родина. Ці зустрічі дуже важливі, бо ми об'єднуємось. Тут ми можемо і обмінятись інформацією, і обійнятись, і поплакати", — розповіла Марина.
Ще одна з учасниць акції Ірина розказала, що її чоловік захищав нашу Україну з 2022 року і зник безвісти на Курському напрямку восени 2024 року. 16 вересня він зателефонував і розповів, що вирушає на завдання на 7-10 днів. 28 вересня хлопці не повернулися і наразі вважаються зниклими безвісти.
"Я, наприклад, знайшла одне відео, де, як мені здається, впізнала голос свого чоловіка. Але цього дуже мало, щоби впевнено сказати, що він там. І, на жаль, на Курському напрямку тоді було дуже багато розстрілів наших хлопців", — каже жінка.
Також вона зауважує, що багато українських військових із цього напрямку зараз засуджені, їх вважають терористами і дають по 15-16 років.
"Але, дай Боже, щоби про наших хлопців із Курського напрямку з'являлося більше інформації, щоби всі вони були живі й повернулися додому. Ми чекаємо. Коханий, я тебе дуже сильно чекаю. Я тебе шукаю, борюся за тебе, я обов'язково тебе знайду. Тебе чекає вся твоя сім'я — діти, дружина і батьки, — сказала Ірина.
Чоловік Яни та ще його семеро побратимів зникли безвісти на Курському напрямку 5 березня цього року. Каже, що розслідування завершили і написали: "безвісти зниклі" і в дужках: "ймовірно, загиблі".
"Тому що тоді, коли зникли хлопці, запускали безпілотники. Але тіл безпосередньо не виявлено. Тобто це не 100% підтвердження, що вони загинули. Ми маємо надію, маємо віру, що хлопці потрапили в полон. Ми чекаємо їх тут. Я чекаю свого чоловіка. Чекаємо тата, чекаємо його повернення. Ми обов'язково дочекаємося, що він повернеться додому живим", — каже Яна.
Також на акцію прийшли дружини військовополонених, яких засудили в Росії. Рідні не знають про їхній стан здоров'я, про те, в яких колоніях вони перебувають, розповіла Діана, яка прийшла підтримати чоловіка Андрія. Ілона чекає з полону свого старшого брата, його взяли в полон разом із чоловіком Діани.
"Ми бачили їх на відео разом, хоча вони з різних бригад. І він також засуджений на 15 років. І коли ти бачиш по маленьких шматочках, уривках цю інформацію, бачиш, як згасає життя наших рідних — це нестерпно боляче. Ми дуже просимо владу, усіх, хто може якось вплинути, просто визволити їх. Це дійсно перебування в аду. Це не життя", — сказала Ілона.
Учасниця акції Наталя також чекає на чоловіка, якого росіяни засудили на 15 років.
"І з того часу, як його засудили, я нічого про нього не знаю. Що з ним, де він — нічого. Це біль, яка кричить всередині тебе. Ми прийшли сюди, щоб зрозуміти, де наші чоловіки і взагалі — що збираються робити з цими засудженими. Це не просто військовополонені — вони в іншому статусі. Але наші хлопці йшли захищати Україну, її цілісність. А їх зробили терористами", — сказала Наталя.
Чоловік ще однієї учасниці акції Наталії служив на Запорізькому напрямку. Сьогодні вона прийшла зі своєю донькою Міланою, яка чекає на повернення тата. Жінка каже, що звідти не повертаються хлопці і немає жодної інформації навіть про полонених. Зокрема, йдеться про Вербове, Малу Токмачку, Новопрокопівку, Роботине.
"Хлопці вийшли в контрнаступ і багато хто з літа 2023 року вважається безвісти зниклими. Так, ми розуміємо, що є втрати. Ми розуміємо, що це війна, що важко, що евакуація — це складно. Але щось потрібно робити. Потрібно працювати з поверненням з полону. Я розумію, що це робиться. Але, вибачте, діти чекають. Батьки чекають. Це важко. Мені особисто важко. І я уявляю, скільки таких матерів, дружин, дітей, які не бачать рідних", — сказала Наталія.
Інна чекає на свого племінника — Сергія Шевельова. Він зник у травні минулого року на Запорізькому напрямку.
"Дуже важко чекати. Ми просимо владу, просимо президента — зверніть більше уваги на цей напрямок. Бо ми нічого не знаємо. Дуже важко чекати, але ми віримо, що дочекаємося. Надіємось. Перемога буде. Все в нас буде добре", — сказала Інна.
Подібні акції періодично проходять у різних районах Києва та у інших містах України. Збираються не лише рідні зниклих безвісти чи тих, хто потрапив у полон, а й небайдужі громадяни.
Що відомо про обміни військовополоненими та про зниклих безвісти
Станом на лютий 2025-го в реєстрі осіб зниклих безвісти за особливих обставин офіційно безвісти зниклими зазначені майже 63 тисяч цивільних і військових. Зі слів уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, близько 40% повернутих з полону вважалися зниклими безвісти.
10 лютого стало відомо, що співробітники російської Федеральної служби виконання покарань (ФСІН) мали доручення від керівництва катувати українських військовополонених через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.
Медійна ініціатива за права людини повідомляє про 140 місць утримання у полоні українських військових та цивільних громадян як на території Росії, так і на тимчасово окупованих територіях України.
5 лютого Україна і РФ провели обмін полоненими у форматі 150 на 150. Серед звільнених — воїни Військово-Морських сил, які потрапили в полон у Маріуполі та Запорізькій області, Повітряних сил, військові Десантно-штурмових та Сухопутних військ, 22 нацгвардійців, 19 прикордонників, тероборонівці, а також поліцейський.
19 березня в результаті обміну полоненими між Росією та Україною вдалося звільнити військових ЗСУ, Нацгвардії, ТРО, ВМС та прикордонників. А також захисників Маріуполя, тих, хто брав участь в Курській операції, та операціях на Донеччині, Луганщині, Херсонщині, Сумщині та у Харківській та Запорізькій областях. Станом на 21 березня цього року і від початку повномасштабного вторгнення РФ Україна повернула з російської неволі 4306 полонених.
18 квітня, за результатами репатріаційних заходів в Україну повернули тіла 909 полеглих українських захисників.
19 квітня, Україна та РФ провели обмін полоненими, в результаті якого, 277 воїнів повернулися додому з російського полону.
6 травня в Україну повернулися 205 захисників: три українських офіцери та 202 солдати і сержанти. В межах 64-го обміну (5-й за цей рік) повернули представників ЗСУ, зокрема, Військово-морських сил, Повітряних сил, Десантно-штурмових військ, Сил ТрО, а також Національної гвардії та Державної прикордонної служби. Визволені військові обороняли Україну на Донецькому та Луганському напрямках, на Запоріжжі та Харківщині, у Херсонській, Сумській та Київській областях, а також були захисниками з гарнізону Маріуполя.
