27-річний ветеран російсько-української війни з Кропивницького Антон Богач півтора року тому втратив зір внаслідок поранення, отриманого в Запорізькій області, коли осколки потрапили в очі. Після кількох операцій та реабілітації він може самостійно готувати, прибирає та опанував професію масажиста, а також намагається мотивувати інших своїм прикладом.
Антон розповів Суспільному, що до повномасштабного вторгнення працював далекобійником, на фронт же пішов добровільно, 26 лютого 2022 року.
"Побували в усіх районах Донецької області – Бахмут, Авдіївка, Вугледар, Нью-Йорк, а також у Дніпропетровській області, Луганській, Запорізькій. Всюди було страшно, жорстко, але три таких великих міста, які були прямо зруйновані вщент – це Бахмут, Вугледар Донецької й Оріхів Запорізької області".
Кропивничанин працював водієм бойової машини, привозив та забирав військових з позицій, доправляв боєкомплекти та продукти. У вересні 2023-го він отримав поранення в Запорізькій області.
"До нас приїхала БМПБойова машина піхоти., щоб забрати хлопців. Останнє, що я пам’ятаю – вона під’їхала заднім ходом, відкрили задні двері – нас там було п’ятеро людей, і я був першим біля машини – а вона приїхала не дуже правильно, бо нам було незручно закинути хлопців. Я крикнув водієві, щоб той здав уперед – і все, на цьому моя пам’ять закінчилась. Тоді вже ворожий танк виїхав, і в нього була протитанкова ракета, яка летіла в цю бойову машину".
Лікування після поранення тривало пів року. Скільки було операцій боєць не рахував. Увесь час поруч з Антоном була його дружина Наталія. У шлюбі вони шість років.
Коли дізналась про поранення чоловіка, перше, що подумала: "Добре, що живий", сказала жінка.
"Зателефонував майор, сказав, що чоловік у лікарні в Запоріжжі. Я так розумію – вони вже тоді знали, яке в нього поранення, а мені сказали, що стабільно тяжкий. У мене одразу було питання – що саме: нога, рука. Я розуміла, що це війна. Сказали – щось з очима. Ми почали бігати по лікарях, дізнавались – може за кордон відправити. А вони сказали, що це все, що варіантів якогось відновлення не придумали".
Зі слів Антона, у нього була відкрита черепно-мозкова травма, велика кількість осколків та втрата крові.
"Очі видалили, шансів не було їх врятувати, бо на них потрапили осколки. Зараз в мене протези індивідуальні, щоб візуально було комфортно й порожнину ока захистити від мікробів та пилу".
Після лікування було півтора місяця реабілітації – три курси. Зокрема він вчився ходити, а нині, сказав, може сам готувати, прибирати, працювати з комп’ютером та користуватись телефоном. Після демобілізації чоловік опанував професію масажиста.
"Дружина – постійний клієнт. Зараз вже нечасто роблю, але просить постійно".
Крім того, разом з дружиною ветеран знімає відео про своє життя з порадами для ветеранів та незрячих людей, викладає їх у соцмережі
"Головною ціллю є те, щоб суспільство дізналось, що є такі люди і як з ними взаємодіяти. Траплялись різні курйозні моменти, багато було й хорошого. Головне: щоб допомогти незрячому, треба підійти й спитати, чи потрібна допомога, яка саме. Були моменти, коли я йшов, а мене, нічого не кажучи, хапали за руку й починали тягнути туди, куди мені зовсім не потрібно було. Це погано, бо викликає агресію – і в мене, і в іншої людини".
Зі слів Наталії Богач, найважче чоловікові нині – самостійно ходити вулицями. Для цього, сказала, потрібно вивчити маршрути.
"Якщо це новий маршрут, новий район, який чоловік не пам’ятає, то спочатку ми проходимо цей маршрут, не знаю навіть скільки разів. Я наголошую на якихось перешкодах, що буде для нього орієнтиром на майбутнє. Потім чоловік самостійно йде, але під моїм контролем – я йду позаду або попереду і контролюю. Він уже самостійно ходить у магазин".
Антон розповів про складнощі, які виникають під час самостійного пересування містом.
"Собаки дуже люблять тростинку – можуть підбігати й гавкати, автомобілі паркують на тротуарах, самокати, погана дорога".
Зі слів ветерана, у Кропивницькому бракує закладів з направляючою тротуарною плиткою для незрячих людей та світлофорів зі звуковими сигналами.
