Вона 40 років розмовляла російською. Потім вирішила – соромно не знати рідної мови. Живучи у Донецькій області, перейшла на українську. Бахмутянка Наталія Стрельцова нині живе у Кропивницькому. Від війни та окупації виїздила двічі – першого разу з Горлівки, другого – з Бахмута. Тепер переконує російськомовних знайомих вчити українську.
21 лютого відзначають Міжнародний день рідної мови. Його започаткували у листопаді 1999 року на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.
Наталія Стрельцова після повномасштабного вторгнення живе у Кропивницькому майже два роки. У міжнародний День рідної мови розповіла Суспільному, як живучи на Донеччині, свідомо перейшла на українську. Це було на початку 2000-х років. До того 40 років розмовляла російською.
“Коли мій син почав ходити у дитсадок, то у побуті міг сказати, мамо, це "праска, парасолька, ґудзик", я тоді іноді навіть здивована була. Усвідомлення, що ми українці і повинні спілкуватися українською, прийшло до мене набагато пізніше. Адже німці не розмовляють китайською, італійці японською".
Жінка пригадала, як 10 років тому, коли почалась війна, у Горлівці сепаратисти знищували українські книги. А за розмови українською мовою могли заарештувати чи посадити у підвал.
"Мій син навчався у спортивній, мовній школі, у нас була дуже розкішна бібліотека. Я пам’ятаю той момент, коли у травні влаштували перші "вибори", одна з дільниць була у цій книгозбірні і звідти вивозились українські книжки. Багато людей "перевзувались" у польоті. Оце все руське для мене було, як бурятське. Тому я свідомо вступила на факультет української мови Горлівського інституту іноземних мов і закінчила його".
У 2016 році жінка переїхала в Бахмут. Каже, коли почалась друга хвиля війни, люди рятували українські книжки.
"Місто було розташоване на лінії розмежування, але там було багато української мови. З Донецька, Макіївки та Горлівки переїхали переселенці, і книжкові магазини там були дуже популярні".
Наталія Стрельцова вважає, рідну мову потрібно знати й цінувати можливість вільно нею розмовляти.
"Ми вибрали Україну і не перемістились до Воркути чи Таганрога. Нас захищають українські воїни, годують українські аграрії – ключове слово — українські".
