Андрій Бойко — учасник Євромайдану, Антитерористичної операції, а нині заступник командира 9-го окремого стрілецького батальйону. Про свою боротьбу за Україну він розповів журналістам Суспільного під час двотижневої реабілітації. Зустріч з військовим відбулася в шкільному музеї. Там зберігаються особисті речі військового й світлини побратимів, з якими воював з початку російсько-української війни.
У 2014 році Андрій Бойко був начальником штабу Кіровоградської самооборони Євромайдану. Коли Росія вдерлася у Крим, він 1 березня пішов до військкомату й став на облік. І вже у квітні його призвали до війська. Після трьох років на війні, у 2017 році Андрій Бойко звільнився за станом здоров’я. Він пройшов Дебальцеве, був біля Донецького аеропорту, в Авдіївській промзоні.
Після військової служби Андрій Бойко отримав вищу освіту, створив сім’ю і став батьком двох дітей. Життя змінив лютий 2022 року.
"24 лютого змінило всі плани на майбутнє. Знову прийшлось стати до строю, і до сьогоднішнього часу продовжую службу. Треба ворога тримати там, щоб вони не прийшли сюди, і не було цього тут", — сказав військовий.
За два роки повномасштабного російського вторгнення Андрій Бойко разом з побратимами захищав Сєверодонецьк, Лисичанськ, Тошківку, тримав оборону Бахмута, воював на Лиманському і Куп'янському напрямках. Звільняв Херсонщину.
"Шевченкове ми звільняли. Зайшли рано-вранці, і хлопці розходяться, щоб провести зачистку села. Я стою, і виходять дві жіночки. Дивляться-дивляться і одна одній кажуть: "Це що, наші?" — ""Наче наші, наче українською розмовляють". Я кажу: "Наші, наші, ми вас звільнили". Вони як почали плакати, цілуватися одна з одною, кричати почали, обнялися, плачуть. Потім починають хватати наших хлопців й цілувати".
Порівнюючи АТО і повномасштабне вторгнення, Андрій Бойко говорить, що російська армія не шкодує своїх людей і має набагато більше техніки, ніж на початку війни у 2014 році.
"Війна набагато важча, набагато жорсткіша. І по втратах ви самі бачите, що дуже великі втрати несемо. На жаль, хлопців і калічать, і вбивають. На жаль, ми втрачаємо найкращих".
За словами військового, найважче бачити, як гинуть цивільні люди.
"Дитина. І тут прилітає, і вона гине. До цього звикнути ніяк не можна. Там дійсно пекло. Дійсно такі відбуваються речі. Навіть уявити важко. Це треба пережити. Передати це неможливо".
Після реабілітації військовий повертається на фронт, на Донецький напрямок.
