Тетяна Сила — засновниця волонтерської організації "Разом ми сила". Кропивничанка допомагає військовим з 2014 року — початку російсько-української війни. Разом з однодумцями у штабі працює без вихідних. Порахувати обсяги вантажів й кількість військових, яких підтримали за 10 років, неможливо.
Суспільне Кропивницький розповідає історії людей, які роблять свій внесок у перемогу України й тримають тил тут, у центрі України.
Десять років тому кропивничанка Тетяна Сила присвячувала свій час родині й розвивала бізнес. Вона працює на Критому ринку. І саме там у 2014 році побачила військових, які поїхали захищати Україну в російсько-українській війні.
"Тоді ще не знали, що буде війна, що буде АТО. Крим тільки взяли, хлопців сюди всіх прислали. І вони були майже голі-босі всі. Хлопці прийшли в "воєнці" купляти цигарки, і не вистачало на блок цигарок якомусь хлопчику. Я їм тоді купила цей блок і взяла у хлопчика телефон. Коли подзвонила запитати, яка потреба, перше, що вони попросили, — води. 33 градуси спеки, а в них пляшка води на цілий день. Ми з чоловіком завантажили паки води й поїхали до них. Побачили, що там немає ні чаю, ні до чаю, ні печива, нічого. І ми почали туди звозити".
Тоді долучились колеги з ринку. Кожен допомагав, чим міг: приносили ящики чаю, печива, кави. Так зʼявилася волонтерська організація "Разом ми сила". А потім розпочалася повномасштабна війна.
"До 24 лютого хлопці просили допомогу, щоб зміцнити третю лінію, тому що перша й друга не витримають. Вони вже знали, що буде наступ. Коли я ранком 24-го проснулася, чоловік сказав, що в нас вже повномасштабна війна. Ніякого страху й паніки не було. Я просто одразу подумала, де ми будемо всі разом збиратися і які наші дії, що ми можемо зробити для хлопців".
За місяць після початку повномасштабної війни з’явився штаб і 35 кропивничан, які щодня працювали на допомогу захисникам. Вони збирають все, що може знадобитись військовим. Військові потребують дронів, тепловізорів, іншої техніки, машин. Також побутові потреби не зменшились, говорить Тетяна Сила.
"Прийшло повідомлення, що треба на таку-то бригаду 20 спальників. Кожен спальник коштує дві тисячі. Це 40 тисяч треба волонтеру десь знайти й ці спальники купити. Дві тисячі — це по собівартості. А так ціна дві тисячі 800. І дуже багато всього потрібно. А вже тепловізори, дрони, машини, скати, то це просто щодня. Дуже великі потреби у хлопців. Вони просять, а волонтери розриваються. В кожному місті є волонтери, і в мене вони в друзях. Ці волонтери не те що — криком кричать: "Люди добрі, не звикайте! Це не вісім років, що ви жили спокійно. Ви бачите, що агресія все більше і більше".
При журналістах Суспільного до штабу прийшли військові. Вони просили цвяхи, скоби й плівку. Зараз облаштовують нові позиції.
"Нові позиції — це хлопці там скидаються грошима. Тягнуть все, що можуть, і ліплять, закопуються, укріпляються", — розповів військовий.
За словами Тетяни Сили, у таких ситуаціях хлопцям потрібен цілий набір будівельних матеріалів. Це все кропивницькі волонтери мають знайти. Порахувати ж, на яку загальну суму допомогли за 10 років, неможливо. "Це, мабуть, в мільйонах вже".
У штабі шиють термобілизну, балаклави, шапки, бафи. Три рулони тканини коштують 25 тисяч. З цього виходить 112 штук термобілизни. Зі шматочків, які залишаються, роблять бафи й балаклави.
Також постійно плетуть сітки. Для цього мають 10 локацій. Чотири в штабі й ще шість по місту. Це в школах, дитсадках і в людей удома. Для сіток купують тканину спанбонд.
"Він коштував чотири тисячі, зараз три з половиною тисячі один, а треба шість кольорів. Шість на чотири — це 24. Ми тільки його порізали, і тут же люди розібрали. Треба знову шість кольорів по чотири тисячі. І знову їх розібрали. Ось сьогодні повинні забрати 12 темних сіток. Вони вже готові. І це тільки одне", — розповідає Тетяна Сила.
Також допомагають окремим військовим. Тетяна Сила розповіла історії хлопців, які після лікування повинні були повертатися на фронт, водночас не маючи грошей на спорядження.
"Якщо прийшов хлопець після поранення, і в нього немає за що купити аптечку, я йому маю дати. Турнікета немає? Я маю йому дати. Якщо в нього берців немає, трошки замовляю й берців. У Львові шиють гарні берці. Якщо дійсно хлопець після поранення, і в нього за місяць було всього 600 гривень зарплати, а в кожного сім’я, діти, то я купила форму. Хлопця оділи, взули, каримат дали, спальник дали. Він поїхав. В нас має бути все".
Зі слів Тетяни Сили, останній рік стало важче закривати збори на потреби військових — машини, дрони. У волонтерів з’являються борги.
"Проблема в байдужості. І це нас вбиває, саме волонтерів. А чого? Я скажу… Ось у нас тут приміщення, і біля нас дуже багато багатоповерхівок. Люди дивляться, що до нас приїжджають багато машин військових, вони кожен день вантажаться. І ми виносимо ту саму консервацію, мішки з картоплею, сітки, лопати, скоби, плівку, утеплювач. Люди дивляться і кажуть: "Які ж ви молодці, а ми посидимо на лавці…" І ще дуже засмучені, що частіше стали сирени. Вони не підуть плести сітки, чи порізати лимони, чи зібрати ті самі смаколики — просто сидячи. Байдужість вбиває".
Але покинути цю справу Тетяна Сила не може. За її словами, не може підвести військових, які чекають допомоги.
"Коли він сюди приходив, то був бадьорий такий (ще називають його "генерал", не знаю чого). А побачила вчора його на відео, яке він скинув і там дякував всім нашим за допомогу. Дуже втомлені вони, дуже втомлені. Їх треба міняти, треба нових, але ж немає поки ким. І от дивишся на них… Ти дивився на одну дитину, а тепер бачиш іншу дитину. Я теж внука перший раз побачила три дні тому за рік (сльози на очах). Так і працюю. Я їх не кину".
