Все почалося з березня 2022 року, розповів в інтерв'ю Суспільному лікар невідкладних станів зі Світловодська Кіровоградської області Андрій Олешко. Тоді 40 добровольців серед медичних працівників та водіїв зголосились надавати меддопомогу в умовах бойових дій. "Це мій вклад в нашу перемогу, – говорить лікар. – Особисто для мене. Хочу, щоб моя донька пишалась мною. Що я в такі суворі часи, не зважаючи на вік, може, на проблеми зі здоров’ям, виконував свій професійний обов'язок".
Загін медичної територіальної оборони був створений на базі Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, розповів Андрій Олешко. "Це великий вклад керівника Олександра Ярошенка. Він запропонував. І виявилось десь 40 добровольців серед медичних працівників та водіїв, які згрупувалися для надання екстреної медичної допомоги в умовах бойових дій. Ми були готові до цього".
Група навчалась на відповідних тренінгах, і у травні виїхала до Запоріжжя. Там планували вивозити бійців з "Азовсталі".
"Але щось не "зрослось". Ми декілька разів виїжджали до Василівки, але нас не пустили туди, за хлопцями, щоб їх забрати. Вивозили поранених з міста Дніпро до лікувальних закладів Кропивницького, Знам’янки та Олександрії. Це був наш перший досвід".
У жовтні 2022 року учасникам цього загону надійшли листи від Київського науково-практичного центру екстреної медицини та медицини катастроф з пропозицією поїхати з лікарською місією на деокуповані від російських військ території. У листопаді група виїхала до Снігурівки Миколаївської області.
"Ми разом працювали з командою Одеси. Ще не всі дороги були розміновані. Ще не було комунікацій ніяких. В селах не було світла. Не було телефонного зв’язку. Люди, які там були, були відрізані майже пів року. Харчувалися тим, що їм давали окупанти, тою мірою, щоб не було там голоду".
Люди особливо не ділились емоціями, не розповідали про окупацію: "Жах, який там був, вони не хотіли розказувати. Траплялось так, що їх зраджували свої, близькі, розділились там усі на красних, на жовтих. Одні були за окупантів, інші навпаки – за наших. Але не мені їх судити. Я не можу сказати, що… для нас, для тих, хто виконував свої професійні обов’язки... Ми не розбирали, хто був за кого".
Поля перериті окопами, на них купа згорілої техніки, уламки снарядів стирчали із землі. Стрічками позначені місця, де пройшли сапери. "Якщо ти їдеш дорогою і захотілося вийти з машини, ти повинен вийти там, в межах цих стрічок. Туди, далі йти небезпечно. Тому що там можуть бути міни. Дуже жахливе видовище. І треба розуміти, що люди жили, люди жили й не підкорилися. Вони просто виживали в тих умовах. Їм нема куди було діватися, тому що ці області дуже швидко "відійшли".
Команда з двох медичних працівників та водія швидкої з міста Світловодська оглянули понад 400 людей. "Цілий день ми їздили по району. Узгоджували з місцевими старостами, з військовою адміністрацією, куди ми їдемо, прокладали собі маршрути, їхали. А ввечері чергували з командою Одеси з перевезення важкохворих чи з мінно-вибуховими травмами. Ми їх возили до міста Миколаєва вночі".
Одного разу травмованих після влучання снаряда у будинок лікарям довелось витягувати з під завалу каміння та битого скла. На виклик група поїхала опівночі. "Ніхто не відкриває, темно ж, і світло не можна включати. З ліхтариками. Товариш переліз через паркан, дивиться, а там чоловік лежить. Біля воріт. Але він не зміг відкрити. Відкриваємо. Він каже: там ще. Заходимо. Двоповерховий будинок. І з того боку все рознесено. Тобто снаряд потрапив прямо в ціль. І там контужені люди. Купа битого скла. Битого каміння".
Основна увага лікарями приділялась хворим на цукровий діабет, бо вони не отримували ліки. Деякі ходили до Херсона пішки, щоб отримувати препарати. Для своєї місії група світловодських лікарів препарати отримувала від благодійних міжнародних організацій – "Лікарі без кордонів", волонтерські організації з Одеси.
Лікарі складали звіти про кожного хворого, які направляли до Київського центру екстреної допомоги. Це дозволяє ефективно коригувати лікування під час повторних оглядів. "Якщо ми проїжджали через це місце другий раз, то ми обов’язково сповіщали старосту, щоб тих людей, яких ми вже дивились, могли подивитися ще раз. Якщо команда з Одеси їхала, то ми передавали інформацію їм про пацієнтів".
Під час роботи на деокупованих територія світловодські лікарі з водієм швидкої об'їздили два десятки сіл.
