Одягали мішок на голову, використовували електрошокер, били всім, що потрапить під руки. 21-річний військовий з Кіровоградщини Олександр Нелюб у російському полоні схуд на 29 кілограмів. Повернувся додому 10 квітня цього року. Пройшов реабілітацію і нині живе у місті Помічна Новоукраїнського району. Як потрапив у полон та про катування російськими військовими українців розповів Суспільному.
Олександр Нелюб у російському полоні був рік: "Нас витягнули з камер, вдягнули мішки на голову, погрузили в автозаки – це зеківські КамАЗи й поїхали ми в якийсь аеропорт. Потім в автобуси погрузили, все як зазвичай. Потім зайшов представник з української сторони й сказав: "Хлопці, підніміться, вставайте, ви дома".
10 квітня з Олександром в рамках обміну військовополоненими в Україну повернулись 100 людей.
До повномасштабного вторгнення Росії Олександр підписав контракт зі Збройними силами України. Служив у Маріуполі з листопада 2021 року. Там був і 24 лютого, у день вторгнення Росії в Україну.
"Я звичайний солдат, в мене не було підготовки. Допомагав чим міг. Спочатку переносили все, що потрібно: і боєкомплект, і звичайні койки. Потім залучалися в наряди. Після я поїхав на меншу дистанцію до противника. По нас стріляли з артилерії, мінометів, гранатометів, а в нас не було ні мінометів, ні артилерії. Ми виходили на вилазки й обстрілювали артилерію з РПГРучний протитанковий гранатомет. Зустрічали піхоту і вступали в бій. Кожного дня горіли хати, вони стріляли по них з "Градів", і просто по мирному населенню".
Олександр потрапив у полон в травні 2022-го. "Ми пішли групками – збирати провізію, боєкомплект – все що знайдемо, корисне для нас. Взяли в коло це місце, над нами літало багато дронів і вже побачили, що танки під’їхали".
Три дні пробув у колонії в Оленівці у Донецькій області. Потому перевезли в Росію у Волгоградську область в місто Камишин. Там був у слідчому ізоляторі пів року, пів року в колонії у місті Ковров Владімірської області. За цей час подзвонити мамі чи дівчині не дали. Олександр пройшов три допити.
"Мішок на голову і поклали на підлогу, руки перед собою, випрямлені з пальцями. За словами тих хлопців, що в камері зі мною були, їм давали дроти. Мене одразу вдарили пару разів шокером і сказали: "Якщо будеш брехати, то це продовжиться". Били віником, просто пробивали прес з ноги, з рук. Після цього, коли я падав, казали не кричати й били головою об плитку кахельну, коли я впав біля дверей, вони цими ґратами закривали й били по голові. Тобто знущались і розважались, як могли".
Олександр назвав це легким допитом. Бійця-мінометника, з яким був у камері, допитували 27 разів. Одного разу протягом дев’яти годин. У камері товариші підтримували один одного.
За медичною допомогою намагались не звертатись: "Хлопці з пораненнями були, навіть якщо вони не хотіли, через кожні два дні – перев’язка. На перев’язку йдуть – їх там наб’ють, і ноги, й ребра – все. Зате перев’яжуть – оце російська медицина така".
Жодної інформації про ситуацію в Україні не мали. Працівники колоній розповідали про захоплення Дніпра, Одеси, Миколаєва і Запоріжжя. Казали: "Дома вас не чекають і не обміняють". Полонені намагались запам’ятати інформацію про товаришів, аби у разі обміну, повідомити рідних.
Нині Олександр пройшов реабілітацію, йому видалили пухлину в коліні, яка утворилась після побиття. Військовий має одну мрію: "Вигнати цю нечисть". Після лікування планує повернутись на службу в армію.
