"Бувало, вертався з фронту босий, бо дарував взуття бійцю на блокпосту". Військовий капелан з Кіровоградщини

"Бувало, вертався з фронту босий, бо дарував взуття бійцю на блокпосту". Військовий капелан з Кіровоградщини

"Бувало, вертався з фронту босий, бо дарував взуття бійцю на блокпосту". Військовий капелан з Кіровоградщини
. Колаж: Суспільне Кропивницький

Військовий капелан з міста Олександрія Кіровоградської області Павло Царевський їздить на фронт з 2014 року. На передовій підтримує бійців молитвою та привозить їм допомогу. Зі слів чоловіка, бувало, що повертався додому босий, бо дарував своє взуття бійцю на блокпосту. Суспільне дізнавалось, чи беруть військові капелани до рук зброю та що найважчим є на війні.

Ви працюєте військовим капеланом з 2014 року. Що спонукало вас ухвалити таке рішення?

Таке рішення я ухвалив через початок війни в Україні у 2014 році. Російська Федерація відібрала у нас Крим, на сході України розпочалися бойові дії. Як усі свідомі люди я почав займатися волонтерством та збирати допомогу на фронт. Вперше поїхав на передову до бійців у вересні 2014, щоб передати її одній з артилерійських бригад. Вони стояли на другій лінії. Так, були командири, було озброєння, щоб захищати країну та виконувати свої обов’язки, але я бачив розпач в очах та нерозуміння у наших захисників. Ситуація була складна. Як священник я відчув, щоб потрібно зібрати цих людей, поговорити з ними та дати їм надію. Потім була поїздка у Дебальцеве. Спочатку наші бійці не розуміли, хто ми. Командири думали, що контррозвідка, тому що маємо дозвіл і де хочемо, там і їздимо. Солдати вважали, що ми психологи у рясі. На той час не було такого поняття як капелан, але я вважаю, що ці функції почав виконувати з вересня 2014 року. Тепер у нас вже є закон про військове капеланство, співавтором якого я є, статус капеланів на війні. Нині капелани — це військовослужбовці, як і інші солдати складають військову присягу та забезпечені соціальним захистом держави. Я звання не маю, оскільки не підписав контракт із ЗСУ.

В чому полягають обов’язки військового капелана?

Капелан – це священник, який служить за межами своєї церкви та парафії. Людина, яка свідомо прийняла виклик їхати туди, де складно, непросто психологічно та небезпечно. В чому полягають наші обов'язки? Це – духовна підтримка та опіка. У законі це прописано як задоволення духовно-релігійних потреб. Якщо людина звикла ходити до церкви щонеділі, то на війні звичайно вона цього робити не може з огляду на свої обов'язки. Люди, які бажають з нами зустрітись на фронті, звикли до духовного життя, просять духовного спілкування, невідкладної психологічної допомоги. Це ми говоримо про гострі стресові стани, коли стався обстріл, загинув побратим. Під час цієї події капелан допомагає людині справитись з її психологічним станом. Відповідаємо на питання: Чому війна? Де Бог під час війни? Чи можна вбивати, як на це дивиться держава та суспільство? Ці питання постають практично перед кожною людиною. Також ми намагаємось супроводжувати хлопців, які з певних причин звільнились зі служби, щоб допомогти їм уникнути пост-військових стресів.

Чи можуть капелани брати до рук зброю?

Часто бійці нам ставлять ці питання, особливо, коли ми приїжджаємо у нові підрозділи, питають чи вміємо стріляти. Особисто я вмію стріляти, якщо є можливість потренуватись, то це не є гріхом. Це не проблема. Питання взяти зброю до рук для мене не стоїть. Питання в іншому – як я її застосовуватиму. Якщо я опинюсь у ситуації, коли мій військовий побратим буде поранений, і в цей час наступатимуть вороги, то я звичайно буду нас захищати. Але якщо я візьму зброю та проллю кров, то вже не зможу бути священником. У нас є таке негласне правило. Але знову ж таки це морально-етичне питання і ми його неодноразово обговорювали на духовно-церковній нараді, на нараді капеланів. Згідно Женевської конвенціїМіжнародний договір, який закріплює у міжнародному праві норми щодо гуманного ставлення під час війни., капелани, так само як і медики, не беруть участь у бойових діях та не підпадають під статус військовополоненого зі зброєю. Є багато випадків, коли бійців брали у полон і з ними був капелан, який продовжував далі виконувати свої обов'язки і йому це дозволялось. У 2016 році на мене та моїх друзів "полювали" російські снайпери, давали по 2 тисячі американських доларів винагороди, тому що ми активно ходили по окопах та підіймали бойових дух військових.

З якими питання до вас найчастіше звертаються захисники?

Якщо говорити відверто, то на сьогодні перше питання – це потреби. Мова йде про тепловізори, прилади нічного бачення, квадрокоптери. Військові сприймають нас як людей, що мають віконце до суспільства. Багато з капеланів сьогодні волонтерять, у нас є канали та інструменти, завдяки яким можемо допомагати. Друге – це морально-етичні питання. Третє – це питання духовного характеру: особиста молитва, благословіння, освячення машин. У мене не було випадків вінчання на фронті, лише благословіння на шлюб та поховання, зверненя до побратимів, чому так сталось.

Як ви знаходите слова підтримки, коли на війні є втрати?

Христос сказав: смійтеся з тими, хто сміється, плаче з тими, хто плаче. Звичайно, священник мусить мати м’яке серце. Коли є загиблий, я також відчуваю біль та сум. Є певне правило, як себе поводити в цей час. Під час втрати треба дати надію та розуміння, що біль тимчасовий, а життя наше вічне. Минулого тижня у нашого колеги-капелана загинув на війні син. Це велика втрата для всіх нас, ми усі плакали та втішали його... Але нам треба жити далі, боронити нашу державу. Ми підбираємо слова, завдяки яким людина може підняти голову, подивитись вперед і з часом віднайти сили, щоб йти далі. Це головне під час капеланських промов.

З яким підрозділами ви співпрацюєте?

Нині я співпрацюю з підрозділами, де служать захисники з Кіровоградщини. Згідно наказу, один капелан працює на 500 людей особового складу.

Оскільки ви їздили на фронт з 2014 року, багато спілкувалися з військовими, чи були у вас припущення про повномасштабне вторгнення Росії на Україну?

Так, дійсно я припускав, що російське вторгнення Росії в Україну можливе, тому що з 2016 року, окрім капеланства, ще займаюсь аналітикою по лінії фронту. Це робимо для того, щоб аналізуючи ситуацію за минулу добу на тій чи іншій території, могли туди вчасно направити допомогу. Адже ми співпрацюємо з недержавними організаціями, які допомагають населенню в зоні конфлікту. Так от ми з колегами припустили, що російське вторгненя відбудеться на початку 2022 року. Цей день вирахували у листопаді 2021 року, коли проаналізували декілька напрямків та інформацію нашого інформатора з ДНР. Він нам розповів, що у листопаді отримали з Москви вказівку готувати плакати на 23 лютого з підписами "Зустрічаємо наших захисників". Також 22 лютого 2022 року один із командирів підрозділу сказав мені передати знайомим капеланам, аби вони виїжджали з Бердянська та Мелітополя. Не всі колеги мене послухали. Один залишився у Бердянську та пройшов тортури росіян. Всіма правдами та неправдами ми вивезли його з сім'єю звідти, але він пережив дуже страшний момент.

Розкажіть про вашу останню поїзду на передову. Скільки часу ви перебуваєте на фронті?

Раніше я був місяць на фронті та місяць вдома. Востаннє ми з колегами їздили до бійців 57 бригади, привезли нагороди від Генерального штабу, разом усі молились. На фронті живемо разом з хлопцями в окопах. З 2015 року маю необхідне спорядження, з того часу вже змінив три-чотири бронежилети. Багато речей я просто дарую. Були такі часи, коли я повертався додому босий, на ногах були лише пакети, щоб не забруднити шкарпетки. Коли ми їхали через блокпост, бачили військового у якого не було навіть берців, то я зняв і віддав йому свої. Також дарував бронежилет, шолом, а рукавиці, шапки, це все постійно і десятками. З початку війни ми роздали нашим захисникам 330 бронежилетів. Іноді під час поїздок на передову нам доводиться спати у автобусі, буває, що зупиняємось на території недобуваних шкіл чи напіврозвалених будівель, ночуємо прямо в полі. Зі мною завжди є спальник.

П'ята заповідь не вбий. Як в умовах війни трактувати це поняття?

Це — одна з найважливіших заповідей життя, яка покликана, щоб регулювати відносини між людьми, які з часом можуть стати ворогами. Наприклад, ти маєш сусіда, який тобі не подобається, це є особисті відносини. Але це жодним чином не відноситься до тих моментів, коли на тебе нападають, хочуть вбити, відібрати те, що належить тобі та має значення – ми говоримо про сім'ю, батьківщину, про цінності. Якщо людина неадекватна, не чує тебе, то ти маєш повне моральне право захищати своє. Якщо є ворог, то йому потрібно стати на заваді та дати відсіч. Адже, коли на вулиці на нас нападає божевільний, ми захищаємось. То чому ми не можемо захищатись від ворогів, які прийшли вбивати нас.

Що для вас є найважчим на війні та де ви знаходите в собі сили, щоб бути зібраним, допомагати та підтримувати інших людей?

Для мене найважчим на війні є втрати. Коли ти вчора бачив, чув, сміявся разом з людиною, обговорював з нею політику, бокс, особисте життя, майбутні плани, а сьогодні її немає в живих – це дуже складно. Це наче втрачаєш частинку себе. Друге – коли ти зустрічаєшся зі злом і не розумієш, як людина може стати такою, для чого вона це робить, чим вона вмотивована. Наведу вам приклад. Одного разу мене попросили допомогти з військоволоненим росіянином, який хотів поспілкуватись з капеланом. Як потім ми зрозуміли він просто відтерміновував час допитів. Щодня я їздив до нього 70 кілометрів та слухав його. На третю-четверту нашу зустріч він почав розповідати із задоволенням як періодично воює в Україні з 2015 року, про всі ті жахи, які чинив. Він говорив про це зухвало і мені, як капелану, було дуже складно його слухати. Мені хотілося його вбити, я не хотів більше з ним зустрічатись, у мене від його слів холола кров, а в серці не було бажання допомогти йому. Мені було дуже складно. Аби перебороти цю ненависть, я щоранку перед зустріччю молився Господу... Капеланам також іноді потрібна допомога. Адже вислуховуючи багато історій та питань, з часом сам починаєш вигоряти. Військовий священник така ж сама людина, як і всі інші. Мені відновити сили після поїздок на передову допомагає моя сім'я. Ми збираємось за родинним колом, разом готуємо, спілкуємось та молимось. Також я багато читаю книг та займаюсь спортом.

Читайте також

Повідомляйте про події з життя вашого міста чи селища у Кіровоградській області https://u.to/HNf5HA
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері, Телеграм, Інстаграм та Ютуб
На початок