Перейти до основного змісту
Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
. Колаж: Суспільне Кропивницький

Ганна Дмитрян – меценатка з Новомиргороду, що жила у ХІХ-ХХ століттях. За її гроші побудували другу міську лікарню святої Анни в Єлисаветграді (нині це Кропивницький), лікарню в Новомиргороді та храм у Бобринці. Про родину Дмитрян, втрату дитини та місцеві легенди розповіла завідувачка науковою редакцією Регіонального центру дослідження історії України Дарина Третяк у подкасті Суспільного Кропивницький "Провулиці".

Слухайте подкаст на SoundCloud, GooglePodcasts та ApplePodcasts.

Де розміщена вулиця

Вулиця Ганни Дмитрян починається від Київської та майже впирається у залізничний вокзал, але її обриває вулиця Поповича. Там розташована міська лікарня №2 імені святої Анни, житлові будинки та декілька магазинів.

На честь Ганни Дмитрян вулицю перейменували у 2016 році. До цього вона мала назву Щорса на честь військового ватажка більшовиків під час більшовицько-української війни Миколи Щорса. Він боровся за радянську владу і воював проти Української Держави й Української Народної Республіки. Його образ активно використовувала влада СРСР, називаючи його іменем сквери, парки, проспекти, міста й села. Тож не дивно, що назва цієї вулиці потрапила під закон про декомунізацію.

Дитинство у багатій родині

Ганна Дмитрян народилася у 1843 році в Новомиргороді. У ті роки місто було частиною Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Її батько, грек за походженням, Михайло Мартакі був негоціантом Людина, що займається оптовою торгівлеюта ліверантомТой, хто займається перепродажем заради прибутків. Він наймав кораблі, привозив і продавав ваніль, каперці, імбир, маслини. Мати дівчини була українкою. Як її звали, хто, звідки вона та чи була офіційно у шлюбі з Мартакі – нині не відомо. Але відомо, що їх родина була заможною.

Є така історія: коли старий Мартакі помер, Ганну запросили у Каїр забрати спадщину. Вона приїхала, і керівник каїрського банку дав їй ключ від сейфу. Коли його відкрили, сяйво від грошей та дорогоцінностей засліпило очі. Керівник порадив взяти лише частину спадку, решту безпечніше перерахувати в Новомиргородський банк.

Випадок, який все змінив

Коли Ганні виповнилося 20 років, вона вийшла заміж за Афанасія Дмитряна. Це був 1863-й рік. Він теж був греком за походженням та діловим партнером Мартакі. За свою наречену Афанасій був старшим на 30 років. В грецькій діаспорі це було звичне явище. Шлюб – скоріше злиття двох статків, ніж безмежне кохання. Чоловік Ганни був землевласником, купцем та мав три кінні заводи.

Після весілля пара поїхала на півроку у подорож. Спочатку у єгипетський Каїр, потому в Грецію, Італію, Іспанію, Францію, Німеччину та скандинавські країни. Поверталися додому через Варшаву, Петербург і Київ.

"Дмитряни мали маєтки не лише в Єлисаветграді, а ще в Новомиргороді, Бобринці, Одесі, Херсоні. І, звичайно, вони подорожували багато. Ганна присвячувала себе родині, як переважна більшість дворянок у ті часи", – розповіла Дарина Третяк.

Відомо, що у Ганни був рідний брат Іван Мартакі-Петровський. Він, на відміну від сестри, витратив увесь спадок та опинився з малолітнім сином від першого шлюбу Сергієм у селі Печеніги на Харківщині. Жили вони у старій занедбаній оселі. Там він познайомився з колишньою кріпачкою, яка народила йому ще двох хлопців – Андрія та Гриця. У 1881 році Іван Мартакі помер. Його жінка, зійшовшись з іншим чоловіком, віддала хлопців заможній тітці Ганні. Коли вона це зробила, Сергій уже опікувався у неї.

У 1884 році помер Афанасій Дмитрян. А згодом від туберкульозу, а за іншою версією від холери, померла й улюблена донечка Анна. Їй тоді виповнився рік. Це була найбільша втрата для Ганни, яка повністю змінила її життя, розповіла Дарина Третяк. Після цього вона цілковито віддала себе благодійності.

Дмитрянська церква

Після смерті чоловіка та доньки Дмитрян продала свої землі в Новомиргороді та переїхала у Бобринець. Там ініціювала будівництво православного храму Святого Пантелеймона, який у народі називали Дмитрянська церква. Будівля була незвичайна: голубі кахлі з кераміки робили місцеві майстри, розписували їх рідким розчином золота. Іконостас та оздоблення церкви зробили з порцеляни та кипарисового дерева у старовізантійському стилі.

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
Фото: wiki.library.kr.ua

У 1939 році (за іншим джерелом у 1932) церкву по цеглинці розібрали в часи радянської влади. Збереглась місцева легенда: спочатку більшовики підірвали церкву, але будівля "підстрибнула" у повітрі і повернулась на своє місце неушкоджена. Після цього вирішили її розібрати.

Як збудували лікарню Святої Анни

Потому Ганна переїхала в Єлисаветград. Там у неї був невеликий маєток біля нинішнього Ковалівського парку. Зараз з нього зробили готель. Вона прийшла до місцевої влади і сказала: "Хочу побудувати тут лікарню". Чиновники погодилась, і у 1901 році на будівництво виділили дві десятини землі біля залізничного вокзалу.

Спочатку архітектором мав бути Олександр Лишневський. Його відомі проєкти в Кропивницькому – обласний краєзнавчий музей, велика хоральна синагога та жіноча гімназія, що нині є одним із корпусів педагогічного університету. Але проєкт лікарні архітектора не сподобався Дмитрян: у ньому було пічне опалення та стічні ями. Є згадки, що відмовила вона в грубій формі, бо мала складний, вольовий характер.

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
Лікарня Святої Анни, фото початку ХХ століття. Фото: old.library.kr.ua

Замість популярного Лишневського, архітектором став Яків Паученко, а інженером – Євген Тамм. Він спроєктував для лікарні парове опалення, сучасну для того часу каналізаційну систему та власну електростанцію.

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
Євген Тамм біля електричної станції, фото початку ХХ століття. Фото: old.library.kr.ua

Коли розпочали закладини, Дмитрян кинула під наріжний камінь кілька жмень золотих та срібних монет. У куті сама поклала кілька цеглин. На будівництво лікарні заготовляли найкращі матеріали. Це була найякісніша цегла, дерево, камені, плити. Меценатка брала участь у плануванні, вносила зміни, доповнювала проєкт. Вона запропонувала зробити сквер із алеями поряд, і наполягала, щоб вони освітлювалась у нічний час електричними ліхтарями. Також вона ініціювала спорудження фонтану.

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
Фонтан біля лікарні Святої Анни, фото ХХ століття. Фото: old.library.kr.ua

Через такі ідеї вартість проєкту збільшувалась, проте меценатку це не зупиняло. Вона наполягала на тому, щоб на підлозі палат була теракотова плитка, а поверх неї – дубовий паркет. Цей матеріал добре зберігав тепло та його було легко очищати від бруду. Фонтан, до речі, не зберігся. Але, кажуть, збереглась теракотова плитка в деяких палатах, і навіть дубовий паркет.

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
Палата в лікарні Святої Анни, фото початку ХХ століття. Фото: old.library.kr.ua

Будівництво обійшлося у 200 тисяч рублів. Ще 300 тисяч вона дала на утримання закладу. Лікарню відкрили у 1904 році. Передаючи її товариству Червоного Хреста, вона заповіла наступне:

  • лікарня має бути названа на честь Святої Анни;
  • 20 ліжок призначаються для бідних християнської віри. Кількість їх не може бути зменшена. Це зроблено в ім’я дочки Анни;
  • лікарня повинна відповідати рівню сучасних наукових вимог і давати простір для занять наукою молодим медикам;
  • лікарня, в міру надходження платних внесків на утримання ліжок, повинна скорочувати кількість платних ліжок для того, щоб з часом надати всі сорок ліжок для лікування бідних;
  • кількість платних ліжок не повинна збільшуватися за рахунок безплатних;
  • головним лікарем та її довічним директором обирається Юцкевич.

"Юцкевич займав посаду головного лікаря в іншій міській лікарні в Єлисаветграді. Він був для свого часу передовим лікарем. Дмитрян запросила його, щоб він слідкував, чи дотримуються санітарних вимог. Лікар контролював облаштування операційного залу, виписував необхідні меблі, інструменти, давав поради стосовно дезінфекції, освітлення. В результаті комплекс побудували у вигляді букви "Ш". До речі, будинок головного лікаря Ганна побудувала з двома кімнатами. Там була кухня, ванна, дві внутрішні вбиральні. Все було для того, щоб лікар комфортно себе почував", – розповіла Дарина Третяк.

Особиста трагедія зробила з неї меценатку. Історія про уродженку Новомиргорода Ганну Дмитрян
Зала очікування, фото початку ХХ століття. Фото: old.library.kr.ua

У 1904-му році лікарню освятили та відкрили. Добудовували її поспіхом – в той момент тривала російсько-японська війна. Потрібно було місце, де можна лікувати поранених.

Вознесенський собор

Після того, як лікарню добудували, меценатка повернулась у Бобринець. Там за кошти місцевих та меценатів йшло будівництво Вознесенського собору. Його почали будувати аж з 1898-го року. Дмитрян вирішила допомогти, і вклала у його будівництво додатково 100 тисяч карбованців. За її гроші при цьому соборі збудували церковно-приходське училище та гуртожиток для священиків, д’яків та вікаріїв.

Новомиргородська лікарня

У 1910-му році Ганна вирішила збудувати нову лікарню в її рідному Новомиргороді. Місцева влада запропонувала меценатці будуватися в архієрейському саду. Але він був далеко від будинків людей, тому жінка відмовилась. Тоді обрали міський сад і почали будівництво. Архітектором став все той же Яків Паученко. Меценатка була задоволена його проєктом Єлисаветградської лікарні, тож найняла і для цього проєкту. Головного лікаря теж вирішила обрати сама.

"Вона поїхала в Київ у медичний університет, і знайшла лікаря на прізвище Кміта. У цьому університеті їй показали декількох перспективних студентів, які вже закінчували навчання і планували залишитись в аспірантурі. Аспірантура була вигідною, їм обіцяли хорошу платню. Але Ганна Михайлівна запропонувала таку суму, що сильно перебільшувала ставку аспіранта. А ще запропонувала будинок для лікаря з усіма зручностями. Кміта хоч і хотів працювати в університеті, але від такої пропозиції відмовитись не міг", – розказала Дарина Третяк.

Легенди про смерть

За словами Дарини Третяк, у Дмитрян не було бізнесу чи справи, з якої вона могла б отримувати прибуток. Гроші, що меценатка вкладала у будівництво, вона брала зі спадку. "Очевидно, що втрата дорогих людей наскільки на неї вплинула, що вона вирішила присвятити себе благодійності, а не земним справам чи бізнесу. Хоча за характером вона була досить така пробивна жінка. Ганна Дмитрян жила досить скромно. її маєтки були скромніші за ті, на які вона виділяла кошти. Є легенда, що померла вона у бідності і фактично нічого не мала".

Вона померла 13 січня 1913-го року. Її відспівали в Ковалівській церкві та за заповітом поховали у Бобринці в сімейні усипальниці у храмі святого Пантелеймона в кришталево-мідній домовині. Тіло знаходилось там же до 1932-го року, поки церкву не зруйнували більшовики. Є легенда, що вдячні бобринчани перезахоронили меценатку, але підтверджень цьому факту поки немає.

Читайте також

Топ дня
Вибір редакції
На початок