"На Мі-6 зайшов на реактор мій командир, другим я". Олександрійські вертолітники з Кіровоградської області перші почали ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС з повітря, закидаючи в реактор пісок та свинець. Про це розповів Суспільному військовий льотчик першого класу, полковник запасу Олександр Рижов.
Учасники тих подій розповіли про те, як винайшли спосіб скидання вантажу в реактор за допомогою парашуту, про перший виліт та чим захищались від опромінення. У 1986 році половина військовослужбовців з Олександрії отримали дозу опромінення від 17 до 37 рентгенів. В авіакатастрофі, коли вертоліт зачепився за троси крана, загинув військовослужбовець частини старший прапорщик Микола Ганжук.
Розмову у кабіні вертольота Мі-6, який здійснював бойові завдання, вів журналіст програми "Радіодень" Українського радіо Кропивницького Кирило Поліщук. Це було у 2021 році.
Кирило Поліщук: Ми знаходимося в місті Олександрія на території Гвардійської авіаційної бази національної гвардії України (військова частина 2269). Це авіаційне формування у складі національної гвардії України, яке забезпечує авіаційні перевезення та повітряну вогневу підтримку. На його базі здійснюється десантна підготовка підрозділів спеціального призначення національної гвардії України. Саме Олександрійські військовослужбовці-авіатори були першими, хто вирушив на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС.
У 1986 році 163 військовослужбовці з Олександрії брали участь у ліквідації наслідків аварії. Було виконано 429 вильотів та 764 тони вантажів було скинуто на атомний реактор. 32 військовослужбовці цієї авіаційної бази були нагороджені державними орденами та медалями.
Спікери:
Юрій Криндач – заступник командира по роботі з особовим складом Гвардійської авіаційної бази національної гвардії України (військова частина 2269)
Олександр Рижов – військовий льотчик першого класу, полковник запасу
Микола Гавшин – заступник командира ескадрильї інженерно-авіаційної служби, полковник запасу
Людмила Комлєва – військовослужбовиця запасу військової частини 01094, голова спілки інвалідів Чорнобиля у місті Олександрія
Про вертоліт Мі-6, як музейний експонат
Юрій Криндач, заступник командира частини: Це діючий вертоліт, який виконував задачі і в Афганістані, і в Чорнобилі. Був списаний і у 2016 році, перебазувався сюди, на територію військової частини та став музейним експонатом. Усі охочі приходять на екскурсії, діти приходять сюди постійно. Вони мають змогу наочно побачити повітряне судно, яке дійсно виконувало всі задачі.
Олександр Рижов, військовий льотчик: Також, як музейний експонат на території частини стоїть літак Мі-6. На цьому Мі-6 я був двічі в Афганістані, 81-82 рік, Кандагар. І 84-85 рік, Кундуз.
Про пам’ятний знак на території частини
Юрій Криндач: Найперший пам’ятний знак, який був встановлений на території Олександрії – це тут, у військовій частині, 26 квітня 2000-го року. На ньому написані слова: "Ви собою закрили весь світ".
На території нашої частини є кімната бойової слави, і там зібрані експонати, які свідчать про участь наших авіаторів у ліквідації наслідків аварії. Коли трапилася аварія 26 квітня, наша частина була приведена у вищі ступені бойової готовності, і під командуванням командира полку підполковника Олександра Серебрякова вилетіла у складі 14 екіпажів Мі-6 та 12 екіпажів Мі-8 в зону аварії.
Про перший виліт
Олександр Рижов, військовий льотчик: Оголосили тривогу, був вечір, вихідний. Ми зібралися на аеродромі. Командир полку підполковник Олександр Серебряков ухвалив рішення, що вилітає перший склад. І ми злетіли по екіпажах, по парах. Яковлєв злетів, потім Серебряков, Білоган, Рижов, Ніколаєв, Олійник. На ешелоні вночі пішли у важких умовах. Зранку ми сіли в Чернігові. І там ми більш детально дізналися, що вибухнув реактор. Роботу таку раніше ми не виконували, нам на висоті треба було зависати і працювати. Перші польоти стали проблемою, у нас був замок-зчіпка на Мі-6, вона, коли кидаєш, летить в реактор і більше її немає. Завод у Києві виточив для нас ці замки-зчіпки й почали працювати. Ми на Мі-6 відійшли на Чернігів і зависли, щоб потренуватися, ми ніколи так не зависали. Спробували. Відпрацьовували раніше висіння, але ми висіли до 100 метрів – 70, 80, 50. Також меншу підвіску таскали. А тут труба, і треба було зайти на висоту трохи більше, десь 200 метрів.
Першим зайшов на реактор Білоган Степан Іванович. Це мій командир. Другим я. Брали вантаж, туди клали пісок, глину, свинець – були листи, і чушки такі. Ми розраховували пальне так, щоб взяти більше вантажу. Засипали цей реактор. Коли закінчувалося – верталися.
Перші польоти ми, до речі, зависали, а потім із малою-поступальною швидкістю гасили, скидали й відходили.
Ми п'ять днів були там. Я зробив 31 захід на реактор і мене відсторонили від польотів. Потрапив у шпиталь. Нас там промивали, очищували, давали пігулки.
Борттехніка та бортмеханіка вже немає в живих. Штурман дуже хворий, він уже років п’ять не виходить з квартири.
Про захист
Олександр Рижов, військовий льотчик: Нам видали дозиметри, скляні ручки, вони полопались, смужки не працювали. Потім видали на третій день інші, але вони показували не правильно. Захисту не було ніякого. Був лише респіратор. Бортовий радист у мене намагався надягти загальновійськовий захисний комплект. Надів – але без результату, він не захищав. А респіратори ми носили, на респіраторі був помаранчевий наліт. І в роті така солодкість була, таке щось неприємне. Сонливість така була.
У мене була машина "на експорт", на ній стояв прилад, і 500 рентген міг показувати. Мене питали по рації: "Саня, скільки там?" А я кажу: "Та стрілка на упорі лежить". А Антошкін казав: "Припинити розмови в ефірі". А потім він сказав нам, що над реактором було 1200 рентген.
Про те, як гасили реактор
Микола Гавшин, заступник командира ескадрильї інженерно-авіаційної служби, полковник запасу: Вертольоти мали виконувати роботу, але ніхто не знав як цю роботу робити, як закидати вантаж. Було поставлено завдання інженерно-авіаційній службі: "Думайте як хочете, але треба вигадати як скидати вантаж". Мало хто знає, але 27- го числа ми, олександрійці, придумували яким же чином скидати туди вантаж. Були різні варіанти. Перший варіант був: мішки з піском завантажили і з вхідної кабіни вертольота бортовий технік і механік полетіли і почали скидати. Вертоліт повернувся назад, це була робота дуже громіздка і довга. Ну і прийшли до висновку, що це не підходить.
У другий виліт – в той самий день був, була ще така пропозиція: на вертольоті Мі-8МТ є люк для зовнішньої підвіски. Взяли парашут, думалося перші рази, будемо грузити, він буде відкриватися, скидатися в реактор, і затягуватися назад. Найкращий спосіб був обраний, щоб скидати вантаж разом із парашутом, а не багато разів його використовувати.
На наступний день з усіх аеродромів привезли парашути із винищувачів. І ці парашути були використані для того, щоб їх закидати разом із вантажем у реактор.
Так, як ми були перші, хто туди летів, то 9 травня нас усіх забрали й відправили заміну.
Про ліквідаторок наслідків аварії на ЧАЕС
Людмила Комлєва, військовослужбовиця запасу військової частини 01094, голова спілки інвалідів Чорнобиля у місті Олександрія: 22 липня я прийшла на службу. Мені повідомили, що я сьогодні відлітаю у Чорнобиль. Туди ми полетіли разом із нашими дівчатами, ми міняли наших жінок. Прилетіли ми у селище Гончаровськ. На другий день нас зібрали й постало питання: хто буде літати на "Кубок-1". На той час у мене вже був маленький син, а в дівчат ще дітей не було. Я на себе взяла обов’язок і літала туди, возила харчі. Вертоліт Мі-6 був переоснащений у їдальню.
Ніхто не говорив про те, що волосся мало бути закрите, що одяг повинен бути з довгими рукавами. Засобів захисту не було, нам ніхто нічого не говорив. Якби ми були попереджені про захист від радіації, яку, звісно, не можна на собі відчути, не можна побачити, то наслідки б не були такі плачевні, як на сьогодні мають наші хлопці й наші дівчата, які там були.
Що відомо
У 2023 році у Кіровоградській області проживає 8,5 тисяч людей, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, розповіла начальниця відділу обласного департаменту соціального захисту населення Світлана Багаченко. П’ять тисяч з них – ліквідатори: "1800 – потерпілі – переселені люди, 750 дітей, 831 вдова ліквідаторів. На території області розташовані три села компактного переселення – це Бутівське, Несваткове та Голубієвічі".
Читайте також
37-мі роковини вибухів на ЧАЕС. У Кропивницькому вшанували пам'ять жертв аварії
