У селі Карлівка Кіровоградської області розташоване одне з п’яти цвинтарів в Україні, де перепоховані останки німецьких солдатів, загиблих під час Другої світової війни. На Кіровоградщині його облаштували на початку 90-х років. Як події Другої світової війни переосмислили країни Європи, а як їх трактують у Росії, розповів Суспільному науковий співробітник обласного краєзнавчого музею, історик Сергій Мілютін.
Територію німецького меморіального кладовища облаштували за клопотанням Німецької народної спілки з догляду за військовими похованнями. Нині на цьому цвинтарі поховані 22 тисячі п’ять німецьких військових. На Цвинтар привозили останки із сотень поховань в Україні.
"На цьому кладовищі поховані здебільшого вояки німецької армії та вояки ССCC — військово-поліційна організація Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Утворена 4 квітня 1925 року як захисні загони партії. Повна назва — Захисні загони Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії., які загинули на східному фронті під час Другої світової війни. Переважно, це ті, хто брав участь у боях 1943-44 років, тих, кого не змогли вивезти з регіону, або чиї останки родичі не змогли, або не забажали вивезти з території колишнього Радянського Союзу".
Спочатку на кладовище у Карлівку звозили воїнів, які були поховані на територіях Кіровоградської області, згодом почали звозити й тих, хто був похований на Миколаївщині, Дніпропетровщині, з території Кримського півострова, сказав історик.
За інформацією Сергія Мілютіна, цвинтар німецьких військових у Карлівці – один з п’яти в Україні. На кам’яних стелах викарбувані імена похованих, дата народження та смерті.
"З-поміж тих, хто похований на території цього цвинтаря, більшість, це вояки дивізії "Grossen Deutschland"одна з найелітніших дивізій Сухопутних військ Вермахту за часів Другої світової війни., або "Великої Німеччини". Ця дивізія була перекинута на територію нашого краю аби зупинити просування червоної армії. Частина військ цієї дивізії деякий час дислокувалась в Новоукраїнці, частина – в Рівному. Одним з опорних пунктів, де вони намагались зупинити червону армію, були Карлівка та село Димине, де й точилися великі бої і частина тих, хто загинув, знайшли упокій на території цього цвинтаря".
Такі меморіальні комплекси нагадують, до чого призводить війна, вважає історик.
"Ці стели повинні стати нагадуванням того, до чого призводить війна. До величезної кількості жертв. Всі ці люди, які поховані, вони могли б жити, якби у Німеччині не прийшов до влади диктатор. Ці люди не стали науковцями, сім’янинами, а знайшли свій кінець в степах і лісах України".
На думку Сергія Мілютіна, тривалий час тема Другої світової війни політизувалась.
"Велика Вітчизняна війна, як її називали в радянській історіографії, була складовою великого радянського міфу, який повинен був спаяти народи Радянського Союзу в один великий радянський народ. Цей наратив зазнав повного краху і після відновлення Україною незалежності, українські історики отримали можливість по-новому подивитись на події, які розпочалися у 1939 році".
Вважає, сучасна Росія, яка позиціонує себе, як спадкоємиця Радянського Союзу не переосмислила події Другої світової.
"Якщо, для європейців — жителів Німеччини, Франції, Британії, для українців, поляків головним уроком Другої світової є фраза: "Ніколи знову", то для сучасної Росії урок зовсім інший — "Можемо повторити".
Німецьке меморіальне кладовище відвідують туристи, розповіла місцева жителька Наталія Мокряк.
"Зараз війна, люди почали вивчати історію рідного часу. Тут поряд траса, видно хрести, люди заїжджають в село, цікавляться, що це таке, хто його зробив і кому це присвячене".
Спочатку не хотіла проводити екскурсії на території кладовища, сказала Наталія Мокряк.
"Бо начебто, це таке визначне місце нашого села. Але потім змінила думку. Це місце поховання нацистських солдатів Другої світової війни, а чому воно тут, бо це найбільша німецька колонія півдня тоді царської Росії, з якої почалося наше село".
Зі слів Наталії Мокряк, понад 30 років тому ставлення місцевих до облаштування цього кладовища було негативним.
"Люди говорили переважно негативно: "Не буде, спалимо, будемо руйнувати". Але, коли почали привозити сюди і ховати останки, я сама прийшла і бачила, з якою людяністю вони ставляться до тих, хто загинув 50-60 років тому. В мене трохи змінилося відношення".
Вшанувати пам'ять полеглих німецьких військових у село Карлівка приїжджали їхні родичі.
"Коли зібралися родичі на цей захід, вони спочатку відвідали нашу братську могилу, вклонилися, була хвилина мовчання, поклали квіти, а потім приїхали сюди. Один з представників Німеччини попросив вибачення за події Другої світової війни", — сказала Наталія Мокряк.
За її інформацією, поняття “братська могила” у німців немає. Останки ховали в окремі труни.
"Це приклад того, як треба доглядати поховання наших захисників. Я розумію, що ці німецькі солдати вбили моїх дідів. Я росла і їх не бачила, мої батьки виросли без батьківської ласки, в них життя б склалося інакше, якби не було цієї війни. Але хай приїжджають їхні нащадки. Я не можу сказати, що я чекаю цього від росіян".
Історик Андрій Чемерис досліджував німецькі архіви часів Другої світової війни.
"На кладовищі є поховані, яким 40 років було, є і молоді хлопці. На момент зими 1944 року більшість особового складу дивізії "Велика Німеччина" це були хлопці 20-22 років. Ці солдати ідентифіковані, оскільки біля їхніх імен відсутнє слово "vermisst", тобто "безвісти зниклий". Є стели, де присутні написи: "безвісти зниклий".
На дальніх стелах кладовища історик знайшов жіноче ім’я.
"Померла вона у 1945 році, під час того, коли проводились пошукові роботи, на офіційному пошуковому ресурсі VolksbundНародний союз Німеччини з догляду за військовими могилами, або Фольксбунд — німецька гуманітарна громадська організація, завданням якої є догляд і створення поховань німецьких солдатів за межами Німеччини, а також збір даних про німецькі військові поховання за кордоном., про цю жінку зазначається лише прізвище, ім’я, дата народження та смерті".
За словами історика Сергія Мілютіна, у братській могилі солдатів радянської армії у селі Карлівка поховані майже півтори тисячі загиблих під час Другої світової війни.
"У 1944 році Карлівка стала епіцентром великих боїв між вермахтом Збройні сили нацистської Німеччини в 1935-1945 роках. та червоною армією. І тут поховані вихідці практично з усіх кутків Радянського Союзу. Переважно вони загинули в січні 1944 року".
За його інформацією, точної кількості загиблих за час боїв довкола Карлівки й сусідніх сіл не має.
На стендах в центрі села Карлівка розмістили портрети загиблих місцевих жителів під час російсько-української війни.
"Кожна війна — це трагедія. Однак Друга світова війна і війна Росії проти України між собою принципово відрізняються. Якщо під час Другої світової війни значна кількість українців, які були змушені воювати в лавах червоної армії, захищали червону владу, радянський режим, хотіли вони того чи ні, то зараз українці захищають своє право на незалежність, і право жити у власній державі", — сказав Сергій Мілютін.
Підписуйтесь на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp та Viber.
