Охороняти "байрактари" на місцевому аеродромі — було першим завданням хмельничанина Валерія Чабана. З перших днів повномасштабного, розповідає, записався у тероборону. Подальший бойовий шлях проліг на схід.
Як зараз служиться 59-річному Валерію Чабану із позивним "Режисер" — дізнавалися кореспонденти Суспільне Хмельницький.
"До початку війни я займався у Хмельницькому ландшафтним дизайном", — розповідає військовий.
Озеленення, системи автополиву, клумби й топіарії були буднями Валерія Чабана до 24 лютого 22-го. Того дня записався у тероборону.
"Попав я одразу у 86 батальйон 106 бригади. Вперше нашу роту послали на наш Хмельницький аеродром. Там розташовувалось декілька "байрактарів". І наше завдання було просто охороняти. Вони літали на виконання завдань своїх", — згадує боєць.
Навчати військовій справі, пригадує, напочатку не було кому і не було коли.
"Нас всіх таких дизайнерів, як я, сантехніків, електриків зразу направили на фронт. Нас вишикували і запитали: хто не хоче їхати на схід? Вийшло два чоловіка, основна маса поїхали", — розповідає Валерій Чабан.
Першим воєнним напрямком, каже, був Слов’янськ і Краматорськ — зі сторони Ізюму.
"Там ми вперше потрапили під обстріли. Там загинули перші з нас чотири чоловіка, а медсестрі Тетяні відірвало ногу, на жаль. Зараз вона, молода дівчинина, перебуває десь в Німеччині на реабілітації", — каже "Режисер".
Після прибуття на позиції, згадує, їх основним завданням було — копати.
"Кожен розумів, якщо ворог підійде зараз глибше сюди, значить треба глибше закопатися. І от ми копали, вчилися, нас обстрілювали, ми знов копали…", — говорить боєць.
І так, каже, впродовж перших місяців повномасштабного. Першу ротацію, на Черкащину, мали після року служби.
"Тоді на полігоні чудові провели навчання. Там і навчили мене кидати гранати, і стріляти з всіх видів зброї. Я вперше там стріляв з гранатомета", — ділиться спогадами Валерій Чабан.
Понад рік, розповідає, разом з батальйоном був на Херсонському напрямку. Тепер — на Сумщині. У свої 59 років займається роботою, яку називає легшою — офісною.
"Трохи підустав. Треба вже відпочивати. Що планую? Планую після перемоги подорожувати. Я свого часу вісім років жив в Іспанії. У мене двоє онуків. Точно два покоління мене будуть пам’ятати, як дід Валеріо воював", — жартує на прощання "Режисер".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
