Військовослужбовець з Херсона Дмитро Чупіков служив у 4-ій бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука, відомій як бригада "Рубіж". Контракт підписав у 2021 році. Дмитро загинув 2 березня 2025 року біля Івано-Дар'ївки на Донеччині.
Загиблому військовому Дмитру Чупікову було 25 років, розповіла його мати Ольга Чупікова.
"Він часто мені повторював: "Двічі не вмирати". Я завжди просила: "Не кажи цього, ти молодий, тобі ще жити й жити". Але він завжди робив те, що вважав за потрібне. І він казав мені те ще не один раз: "Хтось має це робити, хтось повинен захищати Україну"", — говорить жінка.
Веселий, розумний, з почуттям гумору, впевнений у собі, лідер по життю, — так згадує сина Дмитра Чупікова його мати Ольга. Він був дуже справедливим хлопцем, не терпів, коли поряд з ним ображали дівчат. Захищав своїх друзів до останнього, додає вона.
"Був цілеспрямований, знав, що хоче від життя. Зробив те, на що мені свого часу не вистачило або характеру, або сміливості. Захотів займатися спортом, зокрема карате, та став п'ятикратним чемпіоном України з рукопашного бою. В дитинстві хворів на астму. Йому було набагато тяжче, ніж іншим дітям, коли почав займатися спортом, але його наполегливості та сили волі вистачило на те, щоб досягти таких успіхів у спорті", — каже Ольга Чупікова.
Захисник народився 5 серпня 1999 року. Закінчив факультет комп'ютерної інженерії та вебдизайну у Херсонському національному технічному університеті. Працював у сфері ІТ, розповідає мати. Наприкінці 2020 року пішов на строкову службу, навесні 2021 року підписав контракт зі Збройними Силами України.
"Він підписав контракт, подзвонив додому вже після цього та сказав: "Я йду служити в "Гостомельські леви" — це бригада швидкого реагування. Зараз вона називається "Рубіж" після реформи. І сказав, щоб не починала вмовляти його, бо все вже вирішено, вийшов наказ й він переїжджає", — пояснює херсонка.
Ольга говорить, 24 лютого 2022 року підрозділ сина був на навчаннях на Донеччині. Тоді, каже вона, в Лисичанську з 24 лютого було суцільне пекло. Після того, як син пережив це, була ротація й він приїхав додому, то матері син практично нічого не розказував.
"Але з батьком він ділився, мабуть, вважав, що я не витримаю його розповіді. Тоді все минулося, він вивів своїх людей, і навіть вивезли всі зенітки, які були й все тоді все склалося добре для нас. Пізніше він перекваліфікувався з зенітника на дронщика. Йому дуже подобалося керувати дроном, захищати нашу Україну", — говорить Ольга.
Дмитро Чупіков загинув 2 березня 2025 року на Донеччині після отриманого поранення, говорить мати. Він наступив на саморобний вибуховий пристрій, який вночі скинули військові РФ.
"Він зміг в "Сигналі" 2 березня написати, що в нього все добре, хоча був поранений. Чекали медевак, хлопці наклали йому турнікети. Прийшов до тями на якийсь час і написав батьку. Тому ми були поряд. Це була десь шоста ранку. Один медевак розбомбили тоді по дорозі, другий не встиг доїхати. Їхав довше, ніж було потрібно, на 40 хвилин. У Дімки зупинилося серце через обширні поранення та критичну крововтрату. Весь час думаю, бачу весну та думаю: "Запізнилася весна на два дні. Там був сніг й він не встиг розтанути. Снігом припорошена була ця штука, яка вбила мого сина", — каже Ольга Чупікова.
У захисника залишилися батьки та бабуся, каже Ольга. Додає, що Дмитро мріяв створити крутезну гру на кшталт "Сталкера", бо він захоплювався нею та багато грав у цю гру.
"Він мріяв написати свого часу таку ж гру, яка захопила б людей. Мріяв про кохання і про класну роботу. І мріяв про щасливу Україну. Я буду продовжувати те, що робила для Дімки. Ми будемо робити збори, ми будемо збирати на все, чого не вистачає — на автівки, на дрони, й будемо тримати зв'язок з хлопцями", — розповіла мати бійця.
Раніше Голопристанська МВА повідомляла, що, захищаючи Україну, загинув боєць з Херсонської області Роман Смирнов.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp, Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube.
