Історії пересічних херсонців зібрало Суспільне. В них про життя і смерть, страхи і маленькі радощі. Жителі регіону поділилися сокровенним: своїми відчуттями, болем, вірою. Історію п'яту розповіла жителька тимчасово окупованого Херсона Світлана.
"Ніколи не думала, що побачивши сонце, так буду плакати".
Ніколи не думала, що побачивши сонце, так буду плакати. Я звичайна жінка, яка народилася і живу у передмісті Херсона. Я мама, донька, дружина. Часто пригадую як зустрічали усією великою родиною Новий 2022 рік. Ми були щасливі, бо нарешті з чоловіком та нашою дорослою донькою змогли заселитися у Новий будинок і то було і новосілля і зустріч року.
Дім ми будували 10 років. Але з 24 лютого наш затишний будинок пустий. Ми повернулися у квартиру, бо наше гніздечко ближче до аеропорту, ніж квартира. У двокімнатній квартирі живемо ми з чоловіком, донька і мої батьки.
"Роботу як і домашній затишок і спокій я теж втратила".
У батьків загострилися хронічні захворювання, а ліків немає. Аптеки зачинені. Їжі немає, магазини зачинені. У нас не було запасів, я завжди купувала щось свіженьке, в мене був на це час, мій графік роботи це дозволяв. До речі, роботу як і домашній затишок і спокій я теж втратила.
Пам'ятаю 24 лютого зранку ми прибігли до батьків. Мама плакала, батько неначе закляк. Наша квартира у двоповерховому будинку, ми побігли у підвал. Там просиділи до наступного дня. Закінчилась вода, не було їжі і я вийшла.
Пам'ятаю як підняла очі до неба, а там промінчик сонця. І я почала плакати, я не могла спинитись. Може так стрес виходив, не знаю. А може усвідомлення того що я жива, дихаю, бачу, відчуваю.
"Я точно знаю що ми переможемо, бо ми сильні у своїй вірі".
Сьогодні вже середина березня, до нас привезли хліб і мені дістався один. І тепер для мене це щастя. Я точно знаю що ми переможемо, бо ми сильні у своїй вірі. Знаєте, раніше багато про що ми не задумувались, не цінували, та взяти той же хліб. Ну є і добре. А тепер все стало інакше. Ми цінуємо кожен шматочок.
Геноцид щодо нас від "братів" був у 1933 - му, геноцид від них і у 2022 - му! Та в мене є стимул, моя прабабуся вижила тоді, врятувала дітей, і ми виживемо зараз і будемо щасливо жити, народжувати, мріяти і творити у своїй рідній Україні. Я впевнена, наш новий будинок стане гостинним гніздечком моїм майбутнім онукам!
Березень 2022 року
Світлана.
Читайте також:
- "Сидимо у підвалі. Зараз би відігрітись, бо дуже холодно". Історія з окупованого села Херсонщини
- "Прокидаюсь від вибухів і вірю, що це скоро закінчиться" - записки з тимчасово окупованого Херсона
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
